Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин. Сборник

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ прийшов, бузьку, здалека, – відповіла обережна жаба, – не щоб слухати мого голосу, тільки щоб з’їсти мого м’ясця!

      Приємно говорить підхлібний, але мудрий не слухає того.

      Бузько і лис

      То раз лис запросив до себе на празник бузька та й налляв на дві тарілки квасного молока, їсть сам і бузька припрошує. Бузько би рад молока з’їсти, але не годен, бо має довгий дзьоб, та й потарахкає трохи по тарелі, але нічого не годен їсти. Але гадає собі: «Чекай, лисе, я тебе так само пригощу». І вже по тім трактаменті подякував лисові та й просить його, аби він прийшов до нього. І забрався і пішов. Лис сів коло другої тарілки, їсть молоко і з бузька сміється, що так його змудрував.

      Але не за довгий час зібрався лис, йде до бузька. Приходить. Звіталися. Зачинає його приймати бузько в гості. І кладе на стіл дві фляшки такі, як то є від вина бутильки, повні печеного м’яса. І бузько їсть і просить кума їсти. Лис рад би м’ясо з’їсти, але що зробить, коли не годен дістати. А бузько сам їсть, бо він має довгий дзьоб, та й з фляшки по кавалку виймає.

      А лис посидів трохи, видить, що нічого не зробить, забрався та й пішов, та й мислить собі: «Добре ти мене потрактував, ще ліпше, як я тебе!»

      І вже більше не кумалися.

      Ведмежа лапа

      Сидить лисиця і їсть рибу. Назустріч їй ведмідь: «Здоров, кума! Де ти рибки наловила?» – «Он там на річці; піди й собі налови».

      Ведмідь пішов на річку, опустив хвіст у воду і приговорює: «Ловись, рибко, маленька й велика». А лисиця своє: «Мерзни, мерзни, ведмежий хвіст». А ведмідь говорить: «Що ти, кумо, там говориш?» – «Я говорю: ловись, рибко, маленька й велика».

      Сидів, сидів ведмідь, став тягнути хвіст; тягне, тягне – ніяк не витягне. І говорить: «От багато риби начіплялось на хвіст».

      А лисиця побігла на село, скликала мужиків та бабів: «Ідіть на річку ведмедя бити». Баби прибігли з лопатами і вилами, з топорами і почали бить ведмедя. Били, били і лапу одбили.

      Ведмідь пішов у ліс, виламав велику палку і зробив собі костиль. Йде в село до баби і приговорює:

      – Іду, бреду на сосновім костилі,

      На дубовій палці.

      Йде й приговорює:

      – Усе село спить,

      Уся вода спить,

      А одна баба не спить,

      На моїй шкурі сидить,

      Моє м’ясо варить,

      Мою шерсть пряде.

      Підійшов ведмідь до дверей і стукає колодкою: «Отвори, бабо, оддай мою лапу!»

      Баба злякалась, відкрила підпілля, погасила вогонь, відкрила двері і сіла на піч. Ведмідь увійшов і впав прямо в підпілля. Баба зачинила двері і пішла в село кликати мужиків. Мужики прийшли й почали бити ведмедя. Били, били і хвіст одбили.

      Ведмідь без оглядки побіг у село; а баба стала жить-поживать і добра наживать.

      Ведмідь і колодка

      Іде собі ведмідь лісом та й нюхає, чи не знайде чим поживиться, бо їсти хоче – аж живіт підвело. Тільки чує – мед. Задрав морду, бачить: на дереві вулик, а під вуликом колодка на віжках СКАЧАТЬ