Повісті й оповідання (1923 - 1927). Хвильовий Микола

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Кирпань. — От і кум не працює сьогодні. Жінка похитала головою:

      — І совісти в тебе немає? Кум говіють, а ти самогонку жреш. Совість у тебе собача!

      Кметь пересів на другий стілець, він почував себе ніяково.

      — Ну, ви чесний, роботящий чоловік, — звернулась жінка до Кметя. — Ну, скажіть хоч ви мені, хіба ж то діло, що він мудрує? Я, каже, дурно не хочу робити, хай мені жалування дадуть, як слід. Та невже ж я від його гулянок більш дістаю? Я, каже, краще поспекулянчу. А де ж воно дівається те, чим похваляється він? Отак і вилітає, як приходить. Сьогодні з приятелями пропив, а завтра в карти прогуляє.

      Кирпань вдавав із себе байдужого, але жінка, очевидячки, його допікала, і він раз у раз підводився з місця.

      — А я все-таки на тому стою, що нам не рощот покинути моє діло, — казав він тоном комерційної людини, яка й сама не певна того, що вона діло каже: — треба пожаліти дітей. Інакше всі передохнуть.

      — Не рощот! — скипіла жінка. —Діти передохнуть! І вродиться ж така людина! Та ти ж дітям від своєї торгівлі й бублика не дав! Він дітей жаліє… Щоб тебе так чека пожаліла, як ти їх жалієш! Ви, прокляті супостати, все молоде покоління поморите. Нема у вас совісти, анцихристи!

      Кметь слухав Кирпаневу жінку й відчував, як до його обличчя підступає гаряча кров. Він дивився на підлогу, і здавалось йому, що в нього встромлено тисячу допитливих очей.

      Заплакала дитина.

      — Манько, іди покачай! — сказала жінка. Десятилітня дівчина повісила на гвіздок рушника й пішла до колиски.

      — Ая-я-я! Спи, моя дитиночко, — заспівала вона одноманітно, тоненьким голоском.

      На печі шаруділи діти і, мабуть, старший учив меншого:

      — Та не так, не так. Ти от як… «ми на горе всім буржуям мировой пожар роздуєм».

      Кирпанева жінка розкладала на столі біле шмаття, вибирала подерте й відкладала його. Кирпань стояв біля дверей і пускав дим у щілину. Кметеві хотілось виправдати Кирпаня, але він не знав, що сказати. Кирпань допоміг.

      — Да, — сказав він, — тобі гарно говорити. А хіба в мене серце не болить? От як жили ми в льоху, так і живемо. А дехто й тепер у панських хоромах розкошує… І п’ю я, щоб ти знала, з горя. Ну да, з горя!

      Кметь відчув у цих словах гнітючу правду і з полегкістю сказав:

      — Правда! Це істинна правда!

      — Та покачай її, щоб не вила, — крикнула жінка на дочку й додала, звертаючись до Кметя: — Я не знаю різних сволочів. І ніколи мені взнавати про них. Та тільки ж ви не потурайте на те, що він каже. Пішов він хоч раз на якесь зібрання? Хоч раз кому слід плюнув у харю?… Революціонери погані, поза хахольками тільки перешіптуються!

      Кметь знову хотів підсобити Кирпаневі, але й на цей раз не міг. Навіть дивно було-так багато мав сказати, так багато було на що нарікати, — і не міг промовити жодного слова, ніби язик присох. І знову почало нудити його.

      А жінка казала далі:

      — З серцем він своїм носиться! Самогоном його залляв, стухло воно тобі. СКАЧАТЬ