Повісті й оповідання (1923 - 1927). Хвильовий Микола

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ не йти?

      Підвела голову від подушки й Сонька.

      — Візьми там, Митю, у скрині паски шматок, а то хліба нема.

      — Добре, мамо, — сказав Митька.

      «Яка дружба», — подумав Кметь, і тут же пригадав Кирпаневі слова. «Невже й вона пішла по синовій доріжці?» І йому до болю захотілось зробити їм обом якусь неприємність.

      Кметь подивився на дружину. Одно її око, що вийшло з-під ковдри, стрілось із його очима. Якось допитливо дивилось це око, так допитливо, що в нім знову прокидалась лють. Кметь перевів погляд на сина, але й тут його очі стрілись з уважним поглядом. Ледве стримуючи себе, Кметь нахабно зміряв сина з голови до ніг. Це був уже не той гарний Митька, який колись так уважно слухав його. Це була конче доросла людина. Це був його ворог. Він добре помітив, як ніздрі породистого Митьчиного носа широко роздимались, а на високому лобі, над переніссям (помітив), лежала грізна й уперта складка. І Кметеві знову до болю захотілось, щоб скоріш прийшов той бажаний момент, коли він піднесе сірники до пороху.

      — А ви хіба не підете, тату? — спитав Митька, і голос його був тихий, лагідний, навіть наївно-дитячий.

      — Чого ж я піду? Хіба забув, що говію?

      — Ви ж одговілись уже?

      — Ну, все одно! Одпуск я маю до кінця тижня. Митька перев’язав мотузком сорочку і ніби не про себе сказав:

      — А воно б слід було. Роботи багато!

      — І на самім ділі. Пішов би ти на роботу, Мусію! — сказала Сонька.

      — Не піду! — кинув Кметь і підвівся.

      Син теж підвівся і насмішкувато подивився на батька. Саме — насмішкувато. Кметь це добре зрозумів.

      Потім Митька вийшов, і його довго не було: мабуть, пішов на завод. Кметь залишився з Сонькою. Вона вже поралась біля печі. Він підійшов до вікна й сів біля попелястої кішки. Кішка так жалібно мявкала, що Кметеві стало її шкода, і він спитав:

      — Чи нема там у тебе чого-небудь кішці дати?

      — Де там візьметься! Хіба не чув, що я й Митьку без хліба випровадила?

      Але Кметь ще більшу жалість відчув до кішкі, і він сказав:

      — Тоді дай їй шматок паски. Вона ж голодна.

      Сонька спалахнула:

      — Скажіть, будь ласка! Кішку жаліє. Треба спершу людей пожаліти. Одразу видно чоловіка… Не дам!

      Сонька рішуче одрізала, і Кметь замовк. Він почував якусь безсилість і не мав охоти сваритися.

      Кметь вийшов на вулицю і побрів на базар. Тільки по дорозі до базару він згадав, що йому вже порох не потрібний, і повернувся до Кирпаня. Біля воріт його зустрів сам Кирпань. Як і завше, він солоденько усміхався й мав такий вигляд, ніби запитував улесливо: «чи нема у вас табачку?» Але на цей раз в його очах була ще розгубленість: він дивився на Кметя так жалібно, як побите цуценя. Кирпань надто поспішно простяг руку. Кметь поліз у кишеню по кисета й кинув:

      — Зараз дістану!

      — Ні, я здоровкаюсь, — сказав Кирпань, — ходім, братіку, до тебе!

      — СКАЧАТЬ