Повісті й оповідання (1923 - 1927). Хвильовий Микола

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ саме зарання зробити — він не знав). Проходити через ворота він не рішався, бо можна було зустріти когось із знайомих Цього ж Кметь не хотів.

      Коли зайшло сонце, Кметь мовчки вийшов із хати і, як тать, озираючись, пішов до повітки. Дістав там пакунок і побрів на вулицю. Він мав дійти до того місця, де кінчається заводський паркан, перейти на той бік дороги і там перелізти. Це можна було зробити непомітно, бо з того краю починались луки й майже ніхто не ходив туди.

      Коли Кметь ішов біля заводських воріт, — відтіля виходили робітники з кошиками: був шабаш. «Ну, це краще», — подумав він і звернув за ріг.

      Від луків дмухало вогкістю, а в далечині на обрії простягались сизі димки. Сонце стояло ще височенько, але Кметь цього не боявся. Коли б хто й побачив його — кому яке діло. Він же робітник цього заводу і, коли перелазить через паркан, то, значить, має на це рацію.

      Переліз він невдало. Перш за все важко було дістати верху, а коли скочив на паркан, почув, що болить рука: він розідрав її, і кров залляла всі пальці. Сплигнувши на той бік паркану, він почув ломоту і в нозі.

      Кметь попрямував до порожнього цеху (після війни там ще не було праці). В порожньому цеху він бачив резервуар із нафтою.

      Дивно, скільки разів проходив біля цього місця й ніколи не відчував того, що зараз. Він завше пізнавав себе тут своєю людиною. А тепер…

      Кметь ішов повз велетенські димарі. Збоку стояли гігантські іржаві домни й вигинали свої величезні постаті в небо. З поверху по драбинці, що вела нібито в льох, спустився вниз.

      Навкруги було мовчазно. І в цій мовчазності він відчував невимовну тоску.

      «Що за причина? — подумав Кметь і рішив: це того, що він переліз через паркан.

      Кметь увійшов у пустельний цех. Бантини полосували весь дах, і крізь незалатані порожнечі витикались шмаття голубих просторів. Стояла залізна тиша. Опецьки сиротливо тулились до мертвих вальців. Печі порозкривали свої пожадливі роти й похмуро дивились у тьму.

      Але всюди відчувалась велика сила пориву, що причаївся в цій залізній мовчанці. Здавалось, що не встигне засвистіти ремінь, як тут знову забушує вогняне море й вийдуть із берегів залізні океани, як побідний потоп.

      Як тать, скрадався Кметь до резервуара. Раптом десь близько почувся кашель. Кметь здригнув і притьма кинувся за піч… Але вже було пізно — перед ним стояв Кирпань.

      — Це ж ти чого тут, куме, шаландаєшся? — спитав той.

      — Як чого? Додому йду! — удаючи з себе спокійного, відповів Кметь.

      — Хіба ж сюди додому? — сказав Кирпань. — Та ти ж нібито й говієш сьогодні?

      Кметь розгубивсь. Він подивився на Кирпаня й ясно побачив на нім хитреньку усмішку.

      — Знаю, як це «додому», — казав далі той. — Хіба ж таки я не кум тобі? Га? Чого ти ховаєшся?

      — Як ховаюся? — спитав Кметь і зблід.

      — Слухай, куме! Невже ти думаєш, що я промовлюсь де? Своя ж людина, не чужа.

      Далі терпіти не можна було. Кметь інстинктивно СКАЧАТЬ