скоро заспокоїлась. Сергій пообіцяв оженитися, а про гріх не треба говорити матері. Варя й не сказала. Та поки Сергій збирався оженитися, прийшла «савєцька власть». Варя не встигла навіть і похвилюватися, як слід. Підводиться колись з ліжка, а на вулиці вже червоні шпацірують. Молодий сніжок рипить за вікном. Ахнула Варя, а воно, виходить, що її Серьога й не думав тікати кудись. Виявилося, що він був за шпійона в гетьманському війську і зовсім не гетьманець чи то петлюрівець, а «камунічеськой большовик», як одразу ж назвала його Ярина Федорівна. Варя дуже зраділа, хоч їй і неприємно було, що Сергій тепер не офіцер. Але потім зовсім зраділа, бо Серьога і при «савєцькій власті» залишився за командира. Так що почала Варя гуляти з ним і при новому режимі. — Він, канєшно, твій Серьога, не з благородних виходить і, кажуть, мастеровой з заводського цеху, — сказала колись Ярина Федорівна, бачачи, що Варя не «шутєйно» «заварила любов», — але що ж зробиш, коли тепер і пропагандисти, і командири пішли з простого народу. Так тому й бути: благословляю… коли не бреше і сурйозно наміряється оженитись. — Тільки він, мамо, хоче гражданським браком, — несміливо почала Варя. — Не видумуй, Варко! — скрикнула Ярина Федорівна. — Я тобі дам такого гражданського, що ти й у двері не потрапиш! — Ти того… не дуже! — вставив своє слово і Трохим Климентович. — Щоб, значить, як мати каже… — Та я ж, мамо, нічого… Я ж говорю тільки, що він говорить. — Отож-бо й є! Адійотка ти! Ти говори, що мати говорить, а він хай каже, що ти кажеш. Спитай свого батька: посмів би він мені щось непристойне запропонувати? — Ти того… не дуже! — знову вставив своє слово Трохим Климентович. — Щоб, значить, як мати каже… — Я, мамо, нічого, — ще раз заперечила Варя. — Я тільки про те, що Серьозі камунічеські правила не дозволяють у церкві вінчатися. Ярина Федорівна стукнула ногою. — Ой, краще змовч. Варко! Доки ти мені будеш насупроти виражаться? Га? — Ярина Федорівна так захвилювалась, що аж піт їй виступив на лобі. Тоді вона витерла піт кінцями своєї голов’яної хустки і замовкла. Але потім скоро одійшла й сказала вже багато тихше: — Так що на тобі, Варко, моє послєднє слово: не хоче він вінчатися прилюдно — ми поїдемо до якогось деревенського попа! Скажи йому, що пущай вон асабливо не турбується: все устрою, як слід. Так устрою, що ні одна собака не буде знати. Можливо, Ярина Федорівна і «устроїла б все як слід», але Сергій Петренко все-таки не схотів вінчатися в церкві. Варя захвилювалася. Саме тому захвилювалась, що під серцем їй вже заворушилось маленьке. Тоді Ярина Федорівна, догадуючись, мабуть, що Варка обов’язково «приведе дитину несвоєвременно», а може, й просто не бажаючи випустити з рук цікавого командира, примушена була остаточно піддатися. — Ай, дівко, — нарешті сказала вона. — Біда мені з тобою! Та, мабуть, прийдеться плюнути на попа… Прости мені, Господи, на цьому кощунському слові (бублешниця перехрестилася). Іди, мабуть, до ревкому та записуйся там на гражданський брак. Понравився мені твій Серьога, і Іван Панасович (Іван Панасович і справді був
СКАЧАТЬ
