Повісті й оповідання (1923 - 1927). Хвильовий Микола

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ У мене, тату, єсть язик. Та ви ж самі вчили мене, щоб я даром не ляскав ним. Я ж почім знаю, чого ви не зостались на зверхурочні? Як узнаю, то тоді й скажу.

      Сонька сіла на стілець і питливо подивилась на Кметя.

      — Не ляскав! — кинув зневажливо Кметь. І тут же подумав: «він скаже!»

      Що він скаже? І раптом здригнув. Може, син знає, що його батько надумав? Так ні, цього не може бути. Відкіля він знає?…

      На вулиці бахнув постріл.

      — Що це кожну ніч стріляють, — сказала Сонька. — І коли вже цих бандитів не буде?

      Кметь додивився на жінку. «Бандитів! Вона теж щось розуміє! Сволоч!» — потім він підвівся і побрів із хати.

      На другий день Кметь не пішов на роботу: він буде говіти. Почуття незадоволення й тривоги не залишали його ні на одну мить. Воно й зрозуміло: думка про злочин гнітила його, а все складалось так, що він мусив одтягувати цю справу. Головне ж, у нього було дуже замало пороху, а він хотів зробити щось грандіозне. Кметь уявляв собі цілий потоп огню. Це, безперечно, буде щось надзвичайне.

      Того ж дня Кметь помітив, що Митька, ідучи на завод, чогось посміхнувся, і Кметеві здалось — зловтішно. Невже син догадавсь, чому батькові так забажалося говіти?

      З Сонькою після сварки він почував себе краще: жінка тепер не посміє розпитувати його. Правда, було якось не по собі, бо Сонька не тільки нікому не скаржилась на нього, але й поводилась так, ніби між ними нічого й не було. І не розумів Кметь цього, бо навіть Кирпанева жінка і та вже вміла постояти за себе.

      Цілий день Кметь ходив по базару й розпитував у людей, де йому можна дістати пороху. Кожному він додавав:

      — У нас на річці дикі качки сидять, хочу набити на празник.

      Всі йому, звичайно, вірили, і ніхто не звертав особливої уваги на цю людину з хворобливим блиском в очах. Тільки якийсь солдат зауважив:

      — Тепер, товаришу, дичі бити не можна. Стріляти будете після Петра.

      Кметь запам’ятав це й розпитував ще обережніш.

      До обіду базар так розрісся, що загатив трохи не всю вулицю. Як комашня, метушились люди на великому плацу.

      «От тобі й нема свободної торгівлі», — із зловтіхою подумав Кметь. В кожнім крамарі він тепер бачив свого спільника.

      Півфунта пороху він усе-таки дістав. Решту рішив дістати завтра. А ввечері, коли задзвонили до сповіді, Кметь пішов до церкви.

      Біля дверей він перехрестивсь і побрів у темний куток. Як і кожна випадкова людина, він почував себе серед ікон якось ніяково.

      Збоку хтось погасив свічку, і від неї розлився по церкві сморід. Кметь дивився на бабу, що стояла поперед нього. Вона ретельно молилась і часто била поклони. Потім, коли вийшов священик, Кметь подивився на нього й подумав: «І цей піп буде сповідати мене?» І не вірилось, що саме цей, бо ніяк не в’язалась гладка велетенська попова постать із таїнством сповіді. Кметь замислився.

      — І ви говєть пришлі? — нарешті почув він біля себе хриплий голос.

      Священик стояв біля Кметя і солоденько всміхавсь. Очі СКАЧАТЬ