Повісті й оповідання (1923 - 1927). Хвильовий Микола

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ на цибату синову постать і спитав:

      — Ну, як подобається?

      Кметь натякав на промовця. Він певний був, що Митька похитає головою і скаже:

      — Я, тату, не знаю!

      Але на цей раз син подивився на батька з-під лоба своїми гострими виразними очима й кинув образливо:

      — Подобається!

      Здається, саме тоді Кметь і рішив піти на це темне діло. Саме тоді, здається, така думка майнула в голові, прорізала мозок і сховалась. І зараз, сидячи на ґанку з газетою в руках, Кметь думав про те ж. Він усміхнувся, і обличчя йому нервово перекосилось. Потім подивився на Соньку. Жінка стояла біля повітки й лагодила курям сідало.

      Раптом знову бевкнуло. Кметь здригнув.

      Праворуч, на заході, як віск, танули червоні плями. Сонце зайшло. Темніло. У сусідськім дворі завив собака, і від того виття Кметеві заскеміло в грудях. Він підвівся, постояв ще декілька хвилин на ґанку й пішов у хату.

      В кімнаті було темно: жінка, виходячи, не засвітила лампи. Кметь сів на ліжко й мовчки дивився в сіру порожнечу.

      «Ну, й добре: зробив же це хтось із вокзалом? Хтось таємний і близький, хтось мало не рідний йому».

      Згадав Кметь, що йде останній тиждень перед великоднем.

      Гарно. Це дуже гарно. Він не говів і буде вимагати, щоб його одпустили одговітись. А за цей час він підійде з боку левади до нафтового резервуару і…

      Кметь уявив із зловтіхою синову постать, пригадав ного впевнені рухи, і йому стало легше. Він підійшов до вікна й подивився на вулицю. В синіх просторах виступали зорі, повз вікно проходили сірі постаті. Ще вдарили у дзвін.

      «Роздзвонились!» І раптом подумав, що він десять-дванадцять років не був у церкві. І це його неприємно вразило, бо ж про це, безперечно, всі знають, і в першу чергу знає Сонька.

      Він із злістю подумав про жінку: «Чого вона не йде в хату? Чого возиться так довго?» — І голосно вилаявся. Потім одчинив двері й погукав:

      — Доки будеш там? Чуєш?

      — Та йду вже!

      За дві хвилини Сонька увійшла в хату й спитала:

      — А світло чого не горить?

      — А я почім знаю, де в тебе гас стоїть, — буркнув Кметь і знову пішов до ліжка.

      Сонька засвітила каганець і сіла латати кофту. Потім вона подивилась на чоловіка й спитала, скидаючи очі:

      — Чого ж ти не лягаєш?

      Кметь одвернувся до стіни й мовчав.

      — Кажу, чого не лягаєш?

      Кметь і очей не підвів. А Соньці байдуже — шиє.

      І здається Кметеві, що вона й шиє якось образливо, не так, як люди. І вигляд у неї надто вже світлий, бадьорий і життєрадісний. Почував Кметь, що підступає йому щось до горла, і хочеться йому підійти до Соньки і вдарити її.

      Під полом зацокотів цвіркун. В кімнаті стало ще тихше. Лише розмірене жінчине дихання тривожило сірий, півтемний спокій. Зрідка за вікном шумів тротуар.

      …Отже, він обов’язково її вдарить. Це буде СКАЧАТЬ