Серед темної ночі. Борис Дмитрович Грінченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ одного чоловiка… Тiльки щоб добре письменного. Письменний?

      — Так тошно.

      — Сiдай пиши.

      Роман сiв i взяв перо в руки, а вправитель, не дивлячись на нього, а записуючи щось у велику книгу, почав проказувати йому, що писати. Нi перо, нi пальцi нiяк не слухалися Романа, i ледве встиг вiн вивести два першi слова, а вже той наговорив йому їх зо два десятки.

      — Позвольте, я не послишав, як ви сказали…- припинив його Роман.

      — Не оставайся позаду! — Управитель проказав йому знову все з початку.

      Роман знов ухопив кiлька слiв, а все iнше загубив.

      — Позвольте, не вспiшусь.

      Той глянув на писання i побачив, що з усього проказаного написано кiлька перших слiв великими, недотепними, кривими карлючками: Роман ледве вмiв писати.

      — Пiди ж спершу навчись писать, а тодi приходь. У контору не годишся. Коли хочеш, ставай до молотилки.

      — Нi, до молотилки не хочу.

      — I добре, бо лiнивих менi не треба. Iди собi!

      Роман вийшов зажурений i сердитий.

      У його ще було в кишенi трохи грошей, вiн зайшов у монополiю, купив горiлки i випив з горя зараз же пiд хатою на вулицi.

      Другого дня вранцi стара Сивашиха полiзла в скриню, довго там щось перекидала аж на днi, а тодi витягла якийсь вузлик. Звiдтiля вив'язала карбованця i, як Роман увiйшов у хату, вiддала йому.

      — На тобi, синочку, карбованця, бо батько не дасть, а тобi треба.

      — От спасибi, мамо, хоч ви по-людському до мене — не так, як батько.

      — Та тiльки ти, синку, шукай собi роботи, а то буде в вас гнiв та сварка з батьком та з Денисом.

      — Ходив уже в їкономiю.

      — А що ж?

      — Взяли б з дорогою душею, дак усє прикажчики єсть. Хоч я й салдат, ну — невозможно для мiня человєка прогнать.

      — Правда… От лишенько… А може, ще де пошукати?

      — Найдьом! Не поспiшайтесь. Усьо будет у свою припорцiю i на небольшом разстоянiї.

      А сам собi Роман думав: мабуть, у матерi не один вузлик з карбованцями. Треба так пiдкрутити, щоб вони його рук не минули.

      Збiгло ще тижнiв з пiвтора. За цей час Роман дужче зазнайомився з крамарем Михайлом Григоровичем Сучком. Спершу вiн тiльки в крамницю до його заходив, а далi й додому, — раз навiть обiдати його зоставлено. Їли добре, — через те, мабуть, такi й гладкi були i сам Михайло Григорович, i його жiнка Агафiя, i дочка їх Горпуша, дiвчина рокiв дев'ятнадцятьох. Сучковi Роман розказував, що вiн поки так собi, нiчого не робить, розглядається, до чого братися: чи службу брати, чи комерцiю заводити, i натякав, що в нього є на ту комерцiю грошi. Це вiн вигадував на те, щоб Сучок його мав не за абищо. А той йому так: i вiрив, i не вiрив, а проте до себе пускав.

      Зазнайомився ще Роман i з дяком та з якимись «служащими» на залiзничнiй станцiї. Туди Роман ходив розпитатися, чи не треба на залiзницi жандарма, — хотiв ще туди податися; але на тi посади брано тiльки унтер-офiцерiв, а вiн був простий солдат. Роман раз у раз ходив по своїх знайомих i радий був, як траплялося там напитися чаю або що смачне з'їсти, бо СКАЧАТЬ