Серед темної ночі. Борис Дмитрович Грінченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ iзнову добрим молотником стати.

      — На чорта я буду привчаться? — визвiрився сердитий Роман. — Разлi ви думаєте, що я буду гупать тут iз вами по остюках цепом?

      — А хiба ж ти думаєш, що хлiб сам буде робитися, сам i в рот кластиметься?

      — I без етого дурацкого дєла сит буду!

      — Ану як?

      — Разлi я сiбє служби не знайду? Вот пойду в iкономiю i прикажчиком поступлю.

      — А що ж, добра штука, — вiдказав спокiйно батько. — Аби прийняли.

      — Iщо би! Їм образованих людей нужно.

      — Та… казала й Ганна, що вона рада за пана, дак пан, клятий, не бере! — засмiявся Денис.

      — Ет, ви з вашими мужицькими вигадками! — розсердився Роман, кинув цiп i пiшов з току.

      Батько з синами ззирнулися, але нiхто нiчого не сказав, i цiпи знову загупали по повноколосих сопах, далеко озиваючись у свiжому живощому повiтрi веселого, сонцем осяяного ранку.

      Сердитий Роман, не заходячи в хату, подався просто на село й опинився у врядника. Там вiн подтрапив на чай, напився його добре, потiм ще посидiли та побалакали. Романовi хотiлося, щоб його заставлено й обiдати, дак господарi або не догадались, або не схотiли того. Довелося йти обiдати до дому. Прийшов, як уже всi пообiдали, i обiдав сам. Мати, щоб йому догодити, зарiзала й зварила курку. Виголодавшись, Роман не зоставив з неї нiчого. Попоївши, зараз подавсь з дому.

      Почув, що сьогоднi тiлькi прийшов до Гриценкiв їх солдат, дак i повiявся туди. Вiн з ним не в одному полку був, та те дарма: солдат, то вже одинаково, що й товариш.

      Гриценки були вбогi люди i не закликали бесiди так, як Сивашi, але i в їх були гостi: двоє-троє родичiв. Бiлявий поганенький солдатик сидiв за столом радий такий, що аж сяє, i розпитував про хазяйство, про родичiв, про товаришiв, бажаючи знати все, що сталося на селi, вiдколи його не було дома. Романа посадили за стiл, шанували…

      Вернувся Роман додому аж увечерi i лiг зараз спати. Другого дня пiшов зранку, поблукав по гаях до обiд i прийшов додому так, щоб iзнов обiдати самому. Вже кiнчав обiдати, ввiйшов батько з току:

      — А де, Романе, був? Чи не в їкономiї?

      — Де був, там був! Поспiємо ще з їкономiєю… Современно все зробиться. — Та й вийшов з хати.

      — А що, стара, робитимемо з синком-солдатиком? — запитався Пилип у жiнки, як Роман вийшов.

      — А що ж там робити? — вiдказала Параска питанням, мов не розумiючи, бо це справа її мазунчика була.

      — Де та як будемо добувати, щоб йому на панування настачити?

      — Оце ще що вигадай! Дитина тiльки приїхала, натомилася, — i вiдпочити не дасть. Оклигає, то й до роботи вiзьметься.

      — Нi, каже, що не хоче братися, а буде в їкономiю прикажчиком поступати.

      — А може ж, i поступить! Вiн же в нас образований.

      — Треба там таких!

      — Ти вже нападешся! Перечави, то й побачиш, що все добре буде. А то ти як почнеш гримати, то тiльки сварка зчиниться.

      — Добре, я перечасую, помовчу трохи, — побачимо, СКАЧАТЬ