Серед темної ночі. Борис Дмитрович Грінченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ перед себе монополiю, зайшов туди i купив пляшку горiлки. Тодi пiшов до жидка. У лавцi горiлки не можна було пити, дак зараз бiля лавки жидок мав хатку i пускав туди людей, — так, нiби своїх гостей, а за те мав од кожної випитої пляшки плату. Навiть сам бiгав по горiлку. Роман прийшов туди i зустрiвся з писарем. Цей хоч уже й випив попереду, а зараз же пристав до Романа, як той почав його частувати. Добули закуски, випили пляшку, а тодi писар послав по другу. Роман жалiвся на батька й на братiв.

      — Чудний ти, Романе Пилиповичу! — вiдказав йому писар. — Як отак тобi колотиться з їми, то нехай тебе батько вiддiлить, та й годi. Тодi як хотiтимеш, так i житимеш.

      Романовi ця думка сподобалася. Боявся тiльки, що батько не послухається. Але писар упевняв його, що це дурниця, що мусить послухатись.

      Роман повернувся додому вже пiзно ввечерi п'яний i з замiром зараз же вимагати, щоб батько його вiддiлив. Але, пiдiйшовши до хати, побачив, що там уже погашено свiтло. Поторгав за дверi, — засуненi. Вилаявся i пiшов спати в повiтку.

      Другого дня вранцi ввiйшов у хату, як там була вся сiм'я. Нi на кого не глянувши, сiв на лавi i сидiв який час мовчки, торохтячи пальцями по столу. Всi мовчали, а батько, трохи дивуючись, поглядав на нього, думаючи, що, може, покаявся та прийшов помиритися з братом. Не казав нiчого — ждав, поки сам озветься.

      — Знаєте що, тату? — почав Роман. — Как так нам жить, дак ви лучче оддiлiть мене. Оддайте мою часть, то я сам собi житиму, а ви самi собi.

      Це все вiн казав якось так, мовбито батько був винен за те все, що було вчора. Старий Сиваш помовчав, а тодi спитався:

      — А що ж ти з своєю часткою робитимеш?

      — То вже моє дiло, — шо схочу, то й сделаю, — одказав саме таким робом, як i попереду, Роман.

      — Та ще ж вона поки не твоя, то ти вже менi скажи, щоб я знав, на що давати.

      — Тату! — озвався Денис.

      — Мовчи! — перепинив батько, боячись учорашнього. — Я й без тебе знаю, що робити. А коли не вдержиш язика, то з хати вийди!

      — Може, хазяйнуватимеш, Романе, на своїй частцi? — питався знову батько.

      — Не хочу я хазяйнувать, кумерцiю заведу, — вiдказав Роман.

      — Кумерцiю?.. Яку ж то кумерцiю?

      — Какую схочу, таку й заведу, а ви повиннi менi мою частку оддать.

      — Повинен, кажеш? — спокiйно говорив батько. — А як не вiддам?

      — То пойду в волость, то вас i присилують оддать.

      — Ну, поки там присилують, а тепер я тобi ось що скажу: пiдожди ще трохи; навчися поважати батька й братiв та не кидатися з кулаками; навчися спершу знову робити, шанувати зароблене добро та не ходити в шинок до жида, то тодi я тобi й дам частку, як побачу, що з тебе хазяїн став. А поки цього не буде, то й з нашого добра нiчого тобi не буде.

      По тiй мовi батько повернувся та й пiшов з хати.

      Роман остався нi в сих, нi в тих. Вiн тiльки сказав:

      — Ну, я так не дозволю! Це грабiж! — Устав i пiшов мовби слiдом за батьком.

      Трохи згодом батько вернувся:

      — А що, вже пiшов?

СКАЧАТЬ