Серед темної ночі. Борис Дмитрович Грінченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ хильнула, i тiльки взялись до борщу, аж у сiнях щось затупотiло.

      — А чи дома хазяїн? — почувся звiдти товстий голос.

      — А, Михайло Григорович? — Сказав писар. — Iдiть! — Iдiть! Дома! — I вiн одчинив дверi.

      У свiтлицю ввiйшов невисокий, але товстий рудий чоловiк, убраний у гарну чумарку, з картузом у руках. Цього Роман знав: це був крамар Сучок. Хазяї почали садовити його за стiл. Вiн повагом, з протягом вимовляючи кожне слово, упеняв спершу, що вже пообiдав i зайшов за дiлом, але таки сiв. Випили знову й почали їсти смачний борщ, Поки пiд'їли, то мало розмовляли, але потiм уже, по четвертiй випивши (i писарка Уляcя щоразу по пiвчарочки), зробилися всi веселi й гомiнкi. Роман бачив, як Уляся все моргала на врядника та припрохувала його. Сучка не припрохувала, але той i сам добре їв, важко сопучи. Пообiдавши, позакурювали i пiшли в садок — господар iз Сучком попереду, за їми Роман, а позад усiх урядник з писаркою. Озирнувшись випадком, Роман побачив, як урядник займає Улясю за стан, а вона, смiючися, свариться на нього пальцем, показуючи, що побачать переднi, i Романовi одразу стало заздро й шкода, що не вiн займає червонощоку, веселооку писарку.

      В садку полягали й посiдали на травi i знов почали розмовляти, кожен здебiльшого про свої дiла, i всi якось чiплялися за мужикiв: одному мужики тим не догодили, другому iншим. Сучок казав, що мужик хитрiший за чорта, а врядник доводив, що хоч вiн i хитрий, але дурний, i розказав, щоб пiдперти свою думку, про дурного Хому, як вiн мило поїв. Усi страшенно реготалися, а заохочений оповiдач докидав одну по однiй ще й iншi брехеньки про мужикiв: про те, як мужиковi перемiнили його хахлацьку голову на чортову; про те, як солдат i хахол кипiли в пеклi в казанi; чорт сказав: «Салдат!» А салдат: «Ась?» — «Ну, вилазь!» — Тодi до хахла: «Хахол!» — «Шшчо-о?» — «Ну, сiдi iщо! Вот тiбє за хахлацький язик — у пеклi сиди!»

      Всi знову реготалися, а писарка навiть кричала тоненько:

      — Ах, прелiсть! Ах, прелiсть!

      Вона служила в панiв за покоївку i там навчилася так кричати.

      Потiм повернулися в хату, i пили чай, i знову весело гомонiли…

      Сучок пiшов, бо йому треба було в крамницю, але Роман з урядником досидiли аж до вечора.

      В хатах уже посвiтилося, як Роман вертався додому. Як увiйшов у хату, сiм'я саме вечеряла.

      — Бач, от де й наш приблуда! — озвавсь, ласкаво смiючися, батько. — Де це ввесь день швендяв?

      От, хiба в його нема тут добрих людей, знайомих! — I Роман почав розказувати, що вiн ходив до вчителя i так гарно з їм познайомився; а тодi був у писаря, i як добре його там приймано… Мати радiла, слухаючи, як її сина гарно вiтають; iншi мовчали.

      — Та сiдай уже, синку, ближче до столу та вечеряй! — припрохувала мати.

      — Вот, я таких страв наєвся у писаря, што вже мине вашої вечерi не хочеться.

      Матерi це трохи не сподобалося, що син понижає її страви, але вiн того не помiтив i знов почав розказувати про писаря: як вiн добре живе та як добре бути писарем.

      — Та воно добре, — озвався Зiнько, — та тiльки ще краще було б, якби писарi бiльше по правдi робили, а то… он i цей такий, що примiв би — двi шкури з тебе драв СКАЧАТЬ