Посол Урус-шайтана. Володимир Малик

Чтение книги онлайн.

      – Спасибі тобі, синку! – Кошовий був зворушений. – Спасибі. Тоді не гаймо часу, бо й ти ж поспішаєш. Провідаєш матір, а вже звідти – в путь… Моя справа не нагла – встигнеш… Соме, розкажи козакові, де знайти Нестора. А я приготую все, що треба.

      Кошовий пройшов до сусідньої кімнати, що служила йому за опочивальню. Через півгодини з'явився з невеличким сувоєм паперу, перев'язаним голубою стьожкою, і широким шкіряним поясом – чересом.

      – Оце – лист мурзі Кучук-бею, – протягнув сувій. – Хоч ми з ним не раз зустрічалися в полі і схрещували шаблі, за мирного часу він привітна і гостинна людина. Він пропустить тебе через орду і виведе до Дунаю. А в Волощині і в Болгарії ти вже сам даси собі раду.

      – Там я ходив з караванами – дорогу знаю. Та й звичаї теж… Аби татари не пристьобнули…

      – Кучук-бей пропустить. Він мій боржник: я відпустив з полону двох його небожів… Це не забувається… А цей черес надінь на себе під шаровари і бережи як зіницю ока! В ньому зашиті золоті монети – польські злоті, англійські гінеї, іспанські дублони… Гадаю, вистачить. 1 для викупу Нестора, і для тебе на дорогу. Пояс старий, незавидний, але, як бачиш, дорогий…

      Черес на вигляд справді був непривабливий – потертий, обшмульганий, та коли Арсен узяв його в руки, то відчув, що він досить важкенький.

      – Скільки тобі потрібно часу, щоб зібратись? Я хотів би, щоб ти виїхав негайно і щоб ніхто не дізнався про мету твоєї поїздки. Товаришам скажеш: посилаю тебе з листом до гетьмана Самойловича.

      – Що козаку збиратися, – відповів Арсен. – Я вже готовий.

      – От і добре. Кінь – біля ганку.

      – Спасибі. Бувай здоровий, батьку кошовий! Бувай здоровий, кобзарю! На весну чекайте мене назад!

      – Хай щастить тобі, синку! – Сірко обняв козака і тричі поцілував у щоки.

      Арсен затягнув під сорочкою пояс, вийшов на ганок. Джура вже тримав за поводи молодого гарячого коня. «Омелько побачить – позеленіє з досади, – подумав козак, уздрівши баского огиря. – Аякже! Втратив такий заробіток! За стару шкапину! Навесні купив би за виручені гроші цілий табун!»

      Козак швидко збіг з ганку, вставив ногу в стремено і хвацько стрибнув у сідло. Застояний кінь затанцював під ним, прищулив вуха.

      Щоб не вдаватись у довгі розмови з товаришами, Арсен лише на мить зупинився біля гурту:

      – Прощавайте! Кошовий посилає до гетьмана з листом. По дорозі заверну і в Дубову Балку!

      – Щасти тобі, синку, – прогув захмелілий Метелиця. Тут підскочив Омелько:

      – А як же з нашим договором? Про коня?

      Арсен засміявся:

      – Прибережи до наступного разу! Бачиш – маю! Та не такого, як твій!

      – Він у нього до весни з голоду здохне, бо в роті залишився тільки один зуб! – хихикнув позаду дід Шевчик.

      – Сам ти здохнеш, шолудивий пес! – відгризнувся Омелько. – У тебе в самого один зуб!

      Арсен, не злазячи СКАЧАТЬ