Посол Урус-шайтана. Володимир Малик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ крилами. Навколо ні душі. Навіть дороги й стежки, що в'юнилися до нього лісом, позаростали бур'янами і чагарником. Видно, вже ніхто не привозив сюди збіжжя для помолу, давно відгуркотіли і зупинилися кам'яні жорна.

      Арсен прив'язав коня до обгризеної конов'язі, а сам сів, розпрямляючи затерплі ноги, на дубову колоду і прихилився спиною до стіни вітряка. Заплющив очі. Відчув, як цілоденна втома поволі сковує тіло, задрімав.

      Раптом у вечірній тиші почулося якесь шарудіння і неголосне зітхання. Схопився, оглянувся: що за чортовиння! Ніде нікого! Невже хтось причаївся у вітряку? Чи йому приверзлося?

      Він принишк, припавши вухом до холодних замшілих дощок. І знову почулося шарудіння. Потім тихий жалібний стогін. Ніби хтось беззвучно плакав.

      Арсен схопився на ноги і кинувся до дверей. Вони були замкнені залізним кінським путом і закладеш міцним дубовим кілком.

      «Дивно, – подумав козак, викручуючи з дерева скобель. – Кому знадобилося замикати цю пустку?»

      Двері зі скрипом відчинилися.

      – Хто тут? – спитав, заходячи всередину.

      У відповідь – тиша й темрява. Ступив кілька кроків далі – і сіре вечірнє світло, вирвавшись з-за спини, упало на вичовгану тисячами ніг підлогу й кострубаті нутрощі вітряка: на короб для борошна, жорно, вузькі східці, що вели кудись угору, засновані павутинням бантини.

      – Хто тут? – знову спитав козак, вдивляючись у щось темне під протилежною стіною.

      Звідти почувся приглушений стогін. Темна купа заворушилася. Здивований і збентежений. Арсен наблизився і аж скрикнув від несподіванки: на підлозі лежало троє дівчат. Руки й ноги зв'язані мотузками, в роті – ганчірки. Всі троє здригалися від холоду, хоча були добре одягнені.

      – Хто ви? Як опинилися тут? – Вирвав кляпи, шаблею розрізав мотузки.

      Перелякані, задубілі дівчата ледве звелися на ноги. Але, ступивши кілька кроків, посідали в знемозі. З тривогою і недовір'ям поглядали на незнайомця.

      Вони були дуже вродливі. Навіть у сутінках Арсен звернув на це увагу і почав здогадуватись, яка доля закинула їх у цей покинутий вітряк.

      Дівчата тремтіли, як вишеньки в грозу.

      – Звідки ти? – звернувся до русокосої, що сиділа найближче.

      – З Чигирина, – тихо відповіла дівчина. – Попівна я… Мене викрали з дому якісь невідомі…

      – А ви? – глянув на двох чорнявих.

      – З Корсуня… Нас схопили в дорозі, коли ми їхали з братом до Черкас, де живе наша тітка… Брата нападники забили, а нас от завезли хтозна-куди… І не знаємо, що з нами буде…

      – Не важко здогадатися, – тихо сказав Арсен. – Вас хочуть продати у гарем… Якісь мерзотники злигалися з людоловами і торгують живим товаром!

      Дівчата залилися слізьми. Сестри обнялись, а русокоса простягла руки до Звенигори:

      – Відпусти нас! Врятуй, добрий чоловіче!

      – А я вас розв'язав не для того, щоб тримати. Ви вільні! Тікайте звідси якнайшвидше!

      Дівчата СКАЧАТЬ