Посол Урус-шайтана. Володимир Малик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ а бистрі світло-сірі очі під виразними розльотистими бровами блищали від молодецького захоплення.

      Шаблі не зупинялися ні на мить, під ногами бійців гула порепана від морозу земля. Арсенові дуже хотілося якимось сильним чи хитрим ударом обеззброїти Метелицю чи загнати у суточки між куренями, що теж означало б поразку старого. Він не зважав на те, що його сукняна камізелька в двох місцях уже розбатована наскрізь, а лівий рукав білої сорочки зачервонів вище ліктя гарячою кров'ю, – натискав так, що Метелиця змушений був відступати.

      – Іч, сатана, який завзятий! – лагідно басив той: видно, любив козака. – Ну, ну, давай, синку! Почухай боки старому ведмедеві! Але й сам бережись! Хоч ти й молодий, та Метелицю не так легко подолати!.. О-о, я бачу, ти не в жарт заповзявся проштрикнути мені черево! Одначе ж – бійся бога, хлопче!.. Я ж хочу видудлити добрячий коряк чи й два горілки. А якщо ти зробиш у моєму грішному пузі дірку, то мені доведеться тільки ковтати слину, як питимуть інші…

      Огрядний Метелиця вправно відбив шаблю свого молодого супротивника, яка небезпечно наблизилася до його чималенького-таки черева. Звенигора відступив на кілька кроків, перевів подих, потім знову пішов у наступ і потиснув старого аж під мазаний, з очеретяною стріхою курінь.

      Глядачі захвилювались. Молоді козаки вигуками і свистом почали підбадьорювати Звенигору.

      – Арсене, давай! Сильніше!

      – Випусти дідові Метелиці барило крові! Це йому, старому чортові, не завадить, – менше до молодиць лазитиме!

      – І справді! Поперед нього не потовпишся!

      – Го-го-го! Ха-ха-ха!

      – Так його! Так! Мат-тері його ковінька!

      – А що, діду Метелице, жарко стало? Це тобі не бліх ловити в кожусі! Тут треба шабелькою орудувати!

      Метелиця змахнув рукавом з носа краплю поту. З його широких грудей виривався важкий свист.

      Зате старі козаки, без сумніву, стояли на боці Метелиці. Маленький, темношкірий, висохлий на тараню дідок Шевчик, смикаючи довгого білого вуса, стрибав збоку дрібненькими ніжками, радив своєму другові:

      – Зліва бий, Корнію, зліва! Не піддавайся молокососові, хай йому грець!

      Усі розуміли, що це жарт, що двобій мирно закінчиться біля бочки з горілкою, але, як і всяка гра, поєдинок розпалив пристрасті, і натовп хвилювався не менше, ніж самі бійці.

      Нарешті, притиснутий до стіни, Метелиця кинув шаблю в піхви.

      – Став, чортів сину, кварту горілки за науку! І не дуже задирай носа, що переміг самого Метелицю! – сказав він і лагідно додав: – А все ж бережись ударів зліва!.. Дід Шевчик правильно підмітив…

      – Дякую, батьку, – шанобливо відповів, одягаючись, молодий козак і теж заховав шаблю в піхви. – Матиму на оці… Ще раз дякую за науку! Я радий, що моїм учителем був знаменитий на все Запорожжя козак Метелиця. Ніколи вас не забуду, батьку!.. А щоб ви повірили, що мої слова щирі, ставлю барило горілки – промочимо горло!

      – Ну, це діло боговгодне, – СКАЧАТЬ