Посол Урус-шайтана. Володимир Малик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ від Бургаса, у Болгарії… Село Рудник… Звідти я тікав… А Нестор, напевне, і досі там.

      – Якщо живий.

      – Живий. Він молодший за мене. І дужчий. Що б же з ним сталося?

      – Чому ж він не тікав з тобою?

      – Останній рік я був пастухом і жив вільніше. Без нагляду. А він працював то в каменоломнях, то на виноградниках. Завжди з наглядачем… Але його можна викупити. Якщо добре заплатити, спагія відпустить. Нестор не раз говорив про те, щоб тебе сповістити. Він так сподівався на твою допомогу! Особливо тоді, коли довідався, що ти став кошовим…

      – Дякую, Даниле. Ти зробив мені велику послугу.

      – Я радий, що прислужився тобі, Йване… Але слухай далі – козак Сом приніс ще одну важливу звістку. Дуже важливу…

      – Яку? – Сірко здивовано глянув на старого.

      – Ходять чутки, що султан Магомет готує новий похід на Україну. Розгнівався, клятий, що гетьман Дорошенко піддався цареві московському і вся Правобережна Україна вислизнула в турків з рук, і думає наступного літа двинути свої полки на Чигирин і на Київ.

      Сірко схопився з лави. Нахмурився.

      – Де чув таке, Даниле? Це справді дуже важлива звістка!

      – У Волощині й Молдові про це говорять… Чутки, звичайно… Але ж диму без вогню не буває!

      – Безперечно… Спасибі тобі ще раз – і за цю пересторогу, і за звістку про брата. Я все зроблю, щоб визволити його. Чужих скількох визволяв, а за брата – життя віддам! За грішми діло не стане! От тільки як це зробити? Не їхати ж самому до султана в гості… Хоча – стривай… Є в мене один козак на приміті… Молодий, а по-турецькому лопоче, мов турок…

      Сірко подзвонив у невеличкий срібний дзвоник, що стояв на столі. Ввійшов джура.

      – Поклич Звенигору!

      Джура зник за дверима.

      Сом підвівся з лави, почав рукою намацувати костур.

      – Та ти сиди, сиди, – притримав його Сірко. – Чи не терпиться до товариства?.. А з ким ти прийшов у Січ?

      – З Яцьком. Це поводир мій… Сирота… Ми зустрілися з ним біля Кам'янця в одному селі, – усміхнувся невесело Сом. – Я сидів на колодках під тином – жував сухий окраєць. Коли чую голос: «Діду, дайте шматочок хлібця». Я мало не вдавився з несподіванки. «Еге, – думаю, – ти ще не жебрак, Соме, якщо знайшлися нещасніші і голодніші за тебе!» Витягаю з торби окраєць, питаю: «Ти хто такий?» – «Яцько», – відповів хлоп'ячий голос. «Звідки і куди йдеш?» – «Простую на Запорожжя, – каже. – Утік від пана». От, думаю, сам Бог посилає мені тебе. Козак з тебе не скоро буде, а поводирем станеш добрим. «Ну що ж, Яцьку, я теж іду на Запорожжя. Приставай до мене, – кажу. – Ти будеш моїми очима, а я тебе хлібом годуватиму… Поки маю кобзу та голос, то не пропадемо». – «Добре, діду, – відповідає. – Дайте ще кусочок хлібця…» Ось так він прибився до мене. А тепер став наче рідний…

      Сом нашорошив вуха і раптом замовк. З ґанку долинуло гупання чиїхось ніг.

      4

      – Чолом тобі, кошовий отамане! – привітався СКАЧАТЬ