Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.. Полина Жеребцова

Чтение книги онлайн.

      Аліхан, який подарував кактус, хотів мене провести додому. Але я сміялась і пішла з дівчатами! Виявляється, він у мене закохався! Ха-ха! Отакої! Виявляється, в мене можна закохатись. Аліхан – маленький, худенький чеченець. Мовчун. Він малює картини в зошиті й засинає прямо на уроці!

      Поля

      17.00. До школи не пішла. Купила сьогодні новий товар: ножиці, булавки, нитки. Сама на ринок їздила. Піду завтра торгувати. Їжі вдома немає.

      Ще була пригода: я з дівчинкою з двору ходила сміття виносити. Купа сміття величезна! Вона вища за третій поверх і розміром як велике поле. Купу дуже давно ніхто не прибирає. Влітку жахливо смердить. А взимку нічого, терпіти можна. Її снігом засипало.

      Купа сміття ховається за згорілою п’ятиповерхівкою. Хейда вірить, що на ній живуть злі духи. Увечері ніхто не ходить виносити сміття. Бояться. Якось знайшли там труп немовляти. Жах!

      А я сьогодні пішла. І ще дівчинка пішла з братиком. Теж відро потягла. Нам іти до сміттєвої купи два квартали. Уже висипали сміття. І назад. А я завжди не до кінця витрушую. А тут машина. А в машині якісь дядьки. Машина зупинилася. Вони мене схопити хотіли. Я як дам відром для сміття по голові тому, хто схопив! Дядько як закричить! Ніс у крові. А ми втекли.

      Торгувала. Дівчинку Вероніку зустріла. Вона голодна. Вероніка вешталася ринком.

      Зараз я йшла вулицею і побачила Мансура й Акбара. Привіталась. Вони у відповідь промовчали.

      Мама каже, що це вони один перед одним із дівчиськом не вітаються. Мансур зовсім забув, як жив у нас у війну з мамою, бабусею та братами! Його брат Башир сніжками кидається та матом криє мене та Хейду. Теж із пам’яттю погано.

      Хейда встигла сунути мені (поки ніхто не бачив) любовний роман із серії «Еротика». Вона його в мами поцупила. Я такого не читала. Цікаво, що там? У нас такої літератури вдома немає.

      П.

      Лунет завітала. Виявляється, ця книжка «про кохання» була Лунет! Ну хто б міг подумати! Мама Хейди виявила, що книжка пропала, і от у мене візитерка.

      Лунет – поганка. Живе в будинку навпроти. Торік вона в Альонки вкрала книжку про котів. Злодійка! Заміж хоче. Уже всім розповіла, що, як буде їй тринадцять років, її заміж віддадуть! Чекає не дочекається!

      Книжку я їй повернула. Там такі непристойності, що я почитала та вирішила, що тепер уже точно заміж не вийду. Зроду такої мерзоти не читала.

      Сиджу музику чеченську слухаю. Яка гарна музика! Ось від чого серце радіє.

      Поля

      Хейда знову прийшла. Каже, без мене їй не скласти гарний роман. Я прибираю вдома, а їй диктую, що писати. Бо ж мені писати тепер не треба. Свій роман я порвала і спалила.

      А ось як придумала для розділу її роману: убивця прийшов убити порядного чоловіка. Удома цього чоловіка не було, а була його дочка. Убивця наставив на неї пістолет і хотів пристрелити. І так би й сталось, якби в цей момент не з’явилася миша. Звичайна сіра миша. Дівчина так боялася мишей, що забула, що перед нею вбивця. СКАЧАТЬ