Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.. Полина Жеребцова
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр. - Полина Жеребцова страница 39

СКАЧАТЬ з ними я чи ні? Вони ж зі мною!

      Прийшла до нас бабуся Тося. Я їй про все поскаржилась. А дядько Хейди полагодив дроти. Виявилося, нічого страшного не сталось.

      Зараз мама з кухні говорить:

      – Полю, йдеш пити чай?

      – Ні, – відповідаю. За що мене били, питається?

      – Йдеш?! – репетує мама.

      – Ні! – кричу я.

      – Полю, йди, будь ласка, мила, – просить бабуся Тося.

      Я пішла, а мама мене побачила й заходилася ще дужче верещати:

      – Геть звідси, мерзенна тварюко! Забирайся!!!

      Баба Тося несміливо заступилася:

      – Навіщо ж так?

      – Нехай за свої слова відповідає, – кричить мама. – Сказала: «Ні», значить – ні! Без чаю обійдеться! Осляча порода!

      – Ну й добре! – сказала я та вийшла.

      А мама все репетує й репетує.

      Я сіла складати вірші про кораблі в океані.

05.12.

      4 ранку!!! Зараз близько 4 години ночі (чи ранку?)!!! Мене мама підняла о 2 годині ночі й сказала так:

      – Я засмучена. Горло болить. Спати не хочу. І тобі, поганці, спати не дам!

      Підняла стусанами з ліжка. Змусила заново прибирати всю квартиру.

      Тепер близько 4.00 ранку, і вона дозволила мені, бачте, поспати до 5.00 ранку, а потім – на ринок працювати. А я вже спати не хочу.

      16.30. Торгувала. Купила їжі додому. Бачила на ринку Вероніку, росіянку. Вона з незабезпеченої родини. Ночує де трапиться. Її руки у виразках. Вона ходить по торговельних рядах і просить їжу. Іноді їй подають пиріжок або шматочок хліба.

      Ще я познайомилася з дівчинкою-чеченкою. Має 12 років. Її звати Зарема. Вона зі своєю мамою лазять по купі сміття. Збирають речі зі смітника, чистять їх до блиску біля свердловини з крижаною водою, миють і продають на ринку, у рядах із мотлохом. Їдять нечасто. Можуть один-два дні не їсти. Хліба купити не можуть. Вони хороші люди, чесні й скромні.

      Поля

06.12.

      9.15. У мене є листівка – мені її дідусь Анатолій подарував. На ній зображені гори та долини. Скачуть вільні коні. Мустанги. Вони не живуть у неволі.

      Я думаю, якби дідусь не загинув під час обстрілу, все б було інакше. Я могла б від мами піти до нього жити, у його квартиру. Бабуся Елізабет загинула під бомбою.

      А інша бабуся Галя і прабабуся Юля-Маліка померли. Тато помер давно, коли я була маленькою. Так мама каже. Нікого не залишилось.

      22.00. Завтра до школи не йду. Воду дали на квартиру. І відразу прорвало каналізацію! Вона ллється прямо на підлогу! І в нас, і в тьоті Мар’ям. Усі вичерпують відрами. І я, і тьотя Мар’ям, і її діти Акбар та Юсуф. Ми ж на першому поверсі, а всі сусіди згори «стараються», щоб у нас була робота. Ніхто не слухає, що треба перестати користуватися туалетом!

      П.

07.12.

      7.00. Виношу каналізацію. А Юсуф – лежень, навіть воду в себе не прибирає. Слюсаря теж ніхто шукати не йде. А вже якщо піде по слюсаря СКАЧАТЬ