Название: Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.
Автор: Полина Жеребцова
Издательство: ДП с иностранными инвестициями ""Книжный Клуб ""Клуб Семейного Досуга""
Жанр: Биографии и Мемуары
isbn: 978-966-14-9068-9,978-966-14-9064-1,978-966-14-8343-
isbn:
Хейда лінується прибирати, і її тьотя встигла мені поскаржитися, що вона «як тарган».
Бачила мигцем Мансура. Він пішов до Ерика. Вони друзі. У Мансура теж мама росіянка, як і в Ерика, як і в мене.
Вітчим Руслан став до мене прискіпуватися сьогодні, і ми посварились. Мама його захищає. Кричить на мене. Прикро!
Склала вірш. Мама каже:
– Викинь його у відро для сміття! Нездара!
7.00. Учора ми всі страшенно полаялися. До нас завітала тьотя Аля й запросила мене до себе. Мама стала кричати на неї, я на маму, а вітчим Руслан на нас усіх. У результаті Руслан гримнув дверима й пішов.
Тьотя Аля пішла до себе у квартиру, а мама півночі відривалася на мені, вигукуючи лайки.
Зараз мама мене розбудила о сьомій ранку і виганяє за двері.
– Іди, торгуй на ринок! Давай! Давай!
Сама вона вдома буде лежати. Чекатиме, що я гроші принесу.
13.00. Я дуже змерзла. Холодно. Сніг. Наторгувала мало. Куплю перекусити мамі. Може, вона подобрішає?
17.00. Розрахунок справдився. Мама поїла приготовану мною вечерю і дозволила піти до тьоті Алі. Мій вітчим Руслан удома. Сидить за швацькою машинкою. Шиє.
Поля, яка жує мандарин
Торгувала. Познайомилася на ринку з дівчинкою-росіянкою. Має 11 років. Її звати Вероніка.
Вітчим образився. Ні з ким не розмовляє.
Була в школі. Через те, що втекли з прибирання, втику не було.
Я з Хейдою ходила по воду на колодязі. Три години воду тягли у відрах. Важко.
Вітчим ходить набундючений.
А клята сусідка тьотя Айшат, якій моя мама врятувала дядька Адама, лізе з гидотою. Обзивається й бажає нам смерті. Як побачить на вулиці, кричить:
– Навіщо врятували Адама?! Я не хочу жити з калікою! У нього тепер ноги немає!!! Нехай би вмер!
Вона – мати чотирьох дітей.
Поля
Ерик і тьотя Аля поїхали сьогодні. Баба Тося лишилась. Їм немає на що жити, і вони хочуть одержати пенсію баби Тосі.
Пенсію в Чечні не платять, платять у Росії.
Я малюю свічку з натури. Віск капає просто на стіл.
У наш клас посередині навчального року прийшла нова дівчинка. Лур’є-Левиця не прийняла її у свою «елітну банду». Ми хотіли з нею подружитись, але вона сама собою. Вона з гірського села. Чеченка. Але в неї російське ім’я – Арина.
Дівчина після школи йде на ринок у центрі міста і торгує – зовсім як я. Вона продає чоловічі сорочки та жіночі майки. Купує їжу, готує. Уроки робить уночі. В Арини багато сестер і братів, а вона найстарша з дітей у родині. Має 12 років.
Кассі вирішила з нею зблизитись. Намалювала троянду, дуже гарну, і подарувала мені:
– Вибач, Поліно! Я пересяду до неї за парту! Хочу говорити з нею.
Ну що ж, я не ображаюсь.
Поля
Що коїться, жах! Мама сказилася. СКАЧАТЬ