Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.. Антология

Чтение книги онлайн.

      Чи чувалисьте о такій новині,

      Що загублено молодця в Жолині?

      За єдну пані, що мужа мала,

      Же нерівного собі покохала.

      Кохала його без три чверті року,

      Взяв він од пана з рушниці по боку.

      Став ся Петруньо у пана прохати:

      «Рач, мя, панойку, життям дарувати!»

      «Зрадив-єсь – пана, покохав-єсь паню,

      Впав-єсь мі в руку, яко лис у яму».

      «Я її не кохав, сама мя кохала,

      По п'ять раз на день по мя посилала,

      За шостим разом сама приїхала,

      Вірнії слуги спровадили пана».

      Взяли, зв'язали і кинули в воду:

      На ж тобі, Петруню, за твою уроду.

      Кинули в воду у вечір, в суботу,

      Вельможная пані дерлася по плоту.

      Крикнула потім голосом до неба:

      «Милосердний Боже, чого їм ще треба?

      Гей, слуги ж мої, слуги вірнейкії,

      Будьте ж ви мені тепер приязнейкії.

      Та дайте ж знати до матуні єго,

      Нехай шукає синойка своего».

      Гей сталася там межи людьми рада,

      Шукала єго жолинська громада.

      Шукали єго через дві неділі,

      Нікому того впадку не повіли.

      І знайшли його в уманській границі,

      Поставили єго в жолинській улиці,

      Та дали пані через попа знати,

      Чи буде вельможна тіло навиджати?

      Гей, взяла на ся жупан синюсейкий,

      Завила голову в рубчик тонюсейкий.

      Брнула[9] водами, густими лозами,

      Обмивала білі личка дрібними сльозами.

      Шиту спідничку по пас замечала,

      Білії ножейки о камінь шибала.

      У суботу без б день дзвонойки грали,

      В неділю при службі тіло поховали.

      Ні отець, ні мати Петруня ховала,

      Сама вельможна червоні сипала.

      Та було знати та по першім разі,

      Же пані в атласах, а ти у фармазі.[10]

      Вельможна пані буде їсти, пити,

      А ти, Петруню, будеш в землі гнити.

      Дівчинойко, моя голубойко,

      Клопочеш ти мою голов ойку!

      Як же ся мні да не клопотати:

      Ци моя, ци не моя будеш,

      Тілько мені серденько смутиш!

      Дівчинойко, не горди мною,

      Біднесеньким сиротою!

      Як ти мною будеш гордіти,

      Не буду я до тебе ходити!

      Дівчинойко, чим же ти пишна,

      Чом ти до мене з вечора не вийшла?

      Не знаю, серце, не знаю,

      Як я до тебе виходити маю?

      Отець, матка на мя нарікають,

      Же ся я в тобі, серце, кохаю.

      Як я тебе не вижу годину,

      Видиться мні, же сама загину,

      Як рибі без води трудно,

      Так СКАЧАТЬ