Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.. Антология

Чтение книги онлайн.

      Днесь пора і той час,

      Охочий день для нас,

      Всі станьмо в коло,

      В тім колі весело,

      Заспіваймо враз.

      Бог нам той день дав,

      Всіх нас ту зібрав;

      Але ж просім його,

      Щоби нам свойого

      Духа даровав.

      Од тя просим враз,

      Щасливе дай для нас

      День той пережити,

      В нім ся веселити,

      І на каждий час.

      Нехай нас вспоможе

      Ласка твоя, Боже;

      Бо без тебе, Бога,

      Ані до порога

      Ніхто не може.

      В всякой потребі

      Дай ласку і в небі

      Тебе оглядати,

      І враз оддавати

      Честь, славу тебі.

      Любо то я мало що вмію,

      А предця, що-м витовк, то і розумію.

      Юж би-м я і много до тих час того письма знав,

      Коли би ми дяк частенько їсти давав.

      Але часом два рази або раз,

      І для того ми в серці на дяка ураз.

      І так з лиха голова дуріє,

      Хоч нерада душа, та говіє,

      А через неповольнії пости

      Посхли у мені жили і кості.

      Правда, часом рад дяк щиро дати,

      Тілько біда, же нізвідки взяти!

      Бо з віршем з двадцять хат оббігну, мало що достану,

      А, прийшовши до школи, ледве дяка в душі живого зостану,

      Бо який такий біжить з губою, як з халявою, до горщати,

      Аж на остатку ніщо і мені посьорбати.

      І так вони у мене з горщаток деруть,

      Власне, як пси стерво, і рвуть.

      Але коли би Бог дав весни дочекати,

      Мушу ся з тими поганцями пожегнати.

      А коли ся буду з ними розлучати,

      Буду вас, усіх парафіян, на бенкет прохати.

      Христос воскрес, ба, правда, народився!

      Не дивуйтеся, панове, що я помилився,

      Бо часом чоловіку фрасунок голову сушить,

      Розум заворочає, здоров'я мучить!

      Спомнив-єм собі, яких-то бід школа приймує,

      І хто в ній для науки нендзи коштує!

      Бачите, моя чуприна, як круч, вгору встала?

      Тьфу, пек, либонь на вітер, бодай пропала!

      Ба чомусь ми ся і черево одуло —

      Либонь тут празник у когось почуло!

      Ой, смійтеся, як хочете, бо вам, виджу, сміх, —

      А коли би котрий дав сірячину, хоч як міх!

      А хоча й би котрий дав шеляжину

      Ачей би собі припрятав хоч на злую сукманину!

      Приходять свята альбо юж настали,

      Принаймні би-сьте нам хоч по грошу дали!

      Такий же бабам підчас шлють і пироги,

      А до нашої школи, либонь, не знають дороги!

      Ану-но, гди ся вам трафить з пирогами, і нас не забувайте,

      А дороги до нашої школи добре ся питайте!

      А іще вам щось хотів-єм оповісти до скутку

      Тілько ви те майте у своїм розсудку!

      Мав-єм шату дорогую, що-м її сім літ латав,

      Як же-м прийшов до вашого міста, то-м її подрав.

      І СКАЧАТЬ