Крос у небуття. Юрий Сорока

Чтение книги онлайн.

      – Хреново, – підвів підсумок Соколовський.

      Несподівано почувся дзвін розбитого скла. У вікні, яке щойно було заклеєне старими газетами, з’явився неясний силует людини у смугастому моряцькому тільнику. Залунала брудна лайка, за якою три постріли. У натовпі мешканців потерпілого будинку почулися зойки. Андрій почав діяти рішуче:

      – Громадяни, усім відійти, тут небезпечно! Швидко відходимо всі! – замахав він руками до людей, після чого наказав водієві викликати підмогу.

      Закінчивши з цим, Андрій поглянув на дільничного. Той перелякано позирав на барак, ховаючись за патрульним автомобілем.

      – Рушниця, кажеш?

      – А біс його знає, – видихнув старлей. – Думав, з рушниці бахкає, що у нього може бути крім рушниці?

      – Пістолет, наприклад. Як звати недоумка?

      – Петром.

      Андрій простягнув руку у машину.

      – Дай мені тангенту і включи динаміки, – мовив до водія. Той підкорився.

      – Петро, не дурій! – рознесли за хвилину вулицею підсилювачі голос Соколовського. – Навіщо палиш, ще зачепиш кого!

      Відповідь не забарилась:

      – Порішу, сууууукииии! – слідом за істеричним криком ляснули ще два постріли. Одна з куль вдарила у задні дверцята «уазика», внаслідок чого водій вискочив з машини і впав під ноги Андрієві.

      – Не дурій, кажу. Перестань стріляти!

      У відповідь ще два постріли. Соколовський поглянув на дільничного.

      – Раніше скільки разів стріляв?

      – Не рахував. Разів п’ять. Раніше дружина верещала, тепер замовкла.

      Андрій сторопів.

      – Він там не сам?!

      – Звісно не сам. Дружина і дитина з ним. Дівчинка, років шести.

      Андрій в серцях сплюнув.

      – Чого ж так хреново у вас?! – він підніс до рота тангенту. – Петро, не дурій! Давай краще поговоримо. Опусти пістолет!

      – Не буду я з тобою розмовляти! Виходь, крові пущу!

      – Заспокойся, Петре, – Андрій намагався пригадати як вели перемовини з злочинцями герої-детективи з голлівудського кіно, але у пам’яті спливав лише образ голого до пояса Брюса Уілліса з приклеєним до спини за допомогою лейкопластиру пістолетом. Нічого більш реального на розум не приходило.

      – Суки! Суки! Суки! – знову завив на весь квартал чоловік у вікні. – Суки! Усіх порішу. І своїх, і чужих. Ненавиджу триклятий світ. І будинок спалю!

      – Зірвало башту, – констатував водій, піднімаючись з землі і відчищаючи мундир від пилу. Йому було соромно за свій кидок з машини на дорогу, але виходити з-під прикриття автомобіля він не поспішав.

      – Скільки ж у нього набоїв? – хмикнув один з автоматників.

      У відповідь другий сержант, не порадившись з Андрієм, смикнув затвор автомата і, впершись руками в капот СКАЧАТЬ