Крос у небуття. Юрий Сорока

Чтение книги онлайн.

      Андрій безсило сів на диван і підняв з засипаної сміттям підлоги потертий револьвер наган. Недбало оглянув зброю революції. У барабані лише стріляні гільзи. Незважаючи на те, що пістолет був досить старим, він цілком годився для того, щоб пробити Андріїв легкий бронежилет. Коли до голови прийшла така думка, Соколовському стало не по собі.

      – Одягніть на нього наручники й несіть у машину – вказав сержантам на затриманого, котрий усе ще лежав без тями. Він відшукав телефон і набрав номер міськвідділу.

      – Міліція, – почув за мить голос Морківника.

      – Соколовський.

      – Господи, що там у вас? Водій по радіостанції на все місто волає, допомогу кличе. А кого я пошлю?

      – Немає кого послати?

      – Немає!

      – Добре, що ви з Гончаром у нас є.

      – Ну, знаєш, Соколовський, ти язик притримай. У мене тільки три піші патрулі. У вас будуть хвилин через двадцять. Степанович теж поїхав. Зателефонував заміснику. Зараз приїде, будемо розбиратися.

      Один з сержантів, котрий оглядав жінку в коридорі, підійшов до Андрія і виразно провів собі долонею поперек шиї.

      – Готова.

      Андрій лише махнув головою, а у слухавку сказав:

      – Розбирайтеся. Сюди швидку давайте, труп тут. І криміналістів теж. Все, приїду – напишу рапорт.

      Поклавши слухавку, Андрій згадав, що десь у квартирі має бути дитина. Швидко оглянув дві кімнати і кухню. Дівчинки ніде не було видно. Андрій підійшов до шафи, котра стояла у кутку спальні. З досвіду знав, що малюки у критичних ситуаціях часто ховаються у шафах або під постіллю. Мить не наважувався відчинити двері, побоюючись побачити там щось страшне. Нарешті переборов себе і відчинив шафу.

      Дівчинка не плакала. Лише позирала на нього величезними блакитними очима, у яких читався жах. Рученятами притискала до себе великого плюшевого собаку без одного вуха.

      – Як тебе звати? – якомога більш доброзичливо звернувся до неї Андрій.

      – Валя, – простодушно мовила дівчинка.

      – Все позаду, Валя. Виходь на світ Божий, – він обережно взяв дитину на руки, одночасно оглядаючи її на наявність поранень. – Тебе нічого не болить?

      – Ні. Тільки мені страшно.

      – Тепер можеш не боятися. Все позаду. Ти тільки очки закрий і не відкривай, доки на вулицю не вийдемо. Добре?

      – Добре, – закивала голівкою мала.

      Андрій, переступивши через труп жінки, вийшов у під’їзд і збіг сходами на вулицю. В дверях під’їзду зустрівся з стривоженою огрядною жінкою, котра намагалась прорватися повз дільничного.

      – Туди не можна жіночко, зачекайте ж! – намагався зупинити її старший лейтенант.

      – У мене сестра там! Пусти! – виривалась жінка, котра була на півголови вища за дільничного. Помітивши Андрія, вона залилася сльозами й простягла руки до СКАЧАТЬ