Крос у небуття. Юрий Сорока

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ чергові роковини перемоги над фашистською Німеччиною. Потап відпив пива з алюмінієвої банки і зупинив свій погляд на стрункій постаті дівчини у міні і топіку, що залишав оголеним живіт. Дівчина, напустивши на себе неприступного вигляду, дефілювала алейкою неподалік.

      Поряд бухнувся на лаву Софрон. Прослідкувавши за поглядом Потапа, присвиснув і крикнув дівчині навздогін:

      – Гей, красуне, мамі зять потрібен?

      Дівчина подарувала їм обом погляд приниженої величі і прискорила крок.

      – Ти, Софрон, як вокзальний шибеник, – без злості мовив Потап і поглянув на спільника прискіпливіше, – п’яний чи що?

      – Та який там п’яний. Остогиділо все. Бабу хочу. Відпочити хочу. Ми у твоєї наркоманки на хаті геть здичавіємо.

      Потап зробив ковток пива.

      – Поводь себе тихше. Тут мусорів – немов собак нерізаних. Можливо твоя пика у них на стенді вже висить.

      – Лохи вони, Потап. Ти краще он туди поглянь, – він вказав рукою ліворуч, де, поряд з бронзовим громаддям пам’ятника Богдану Хмельницькому, стояли кілька чоловіків. Час від часу до них підходили люди, вони про щось розмовляли, чимось обмінювались, після чого ті, хто підходив, йшли геть. На їхньому місці з’являлись інші. Зрозумілим було, що там відбувається якась торгівля.

      – Хто там?

      – Валютчики. Як кажуть американці – придуркуваті й щасливі. У кожного повні кишені доларів. Що скажеш?

      Потап скривився і похитав головою.

      – Ти фраєр, Софрон. Ми тут не для справ, ми на відпочинку. До того ж, валютчики ходять під Сашею Каламарем. Нам зайвий вайдос не потрібен.

      Софрон у відповідь лише пирхнув.

      – А хто мені Каламар? Товариш, чи може, родич? Плювати я на нього хотів. Давай наїдемо. П’ять-десять тон зелені зайвими не бувають. Знімемо квартиру у центрі, людьми себе відчуємо. Мені сарай тієї торчкової вже у печінці сидить.

      Потап зітхнув. Так, Саша Каламар їм не товариш і не родич. Але він тримає найбільшу й найпотужнішу бригаду рекетирів у Хмельницькому, тому дуже навіть просто може ускладнити їм життя. Йому платять всі – валютчики, господарі комерційних кіосків і торгаші з Хмельницького речового ринку, котрий від 1991 року так розрісся, що спроможний був приносити прибутки у сотні тисяч, навіть мільйони доларів. Тож нестачі коштів Каламар не відчував і міг при бажанні відшукати й покарати свого кривдника. І якщо він досі не ліз у Кам’янець-Подільський, то у цьому була заслуга Потапа і його відморозків, котрі зазвичай починали стріляти раніше, аніж думати. Але у Кам’янці вони були на своїй землі. А тут на чужій. Крім того, Хмельницький відрізнявся від Кам’янця-Подільського ще однією рисою – обласний центр вважався «ментовським» містом. Тобто таким, у якому заправляли бандити з депутатськими мандатами, генеральськими і полковницькими погонами, а не відчайдухи з масивними біцепсами й стволами у кишенях. І тут не варто було жити так, як звик Софрон жити вдома. Тим більше, маючи над головою зашморг у вигляді звинувачення у потрійному вбивстві.

СКАЧАТЬ