Крос у небуття. Юрий Сорока

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ змінилися. І хто тепер виявився правий? Юрась, котрий, починаючи з класу шостого-сьомого, вважав значно більшим досягненням продаж жувальної гумки, кількох фото модних рок-музикантів, або касет з їхньою музикою, аніж отримання п’ятірки на уроці, чи всі ті Наталії Володимирівни, Ніни Якимівни й Юлії Іванівни, котрі зараз змушені були бідувати на свою мізерну учительську зарплатню? Тож тепер Юрась, здійснюючи заміну доларових грошових знаків на українські купони і навпаки, міг запевнити будь-кого із своїх вчителів у звичайній життєвій мудрості – розумний той, у кого грошей більше. Юрась ніколи не вирізнявся скандальністю, але тепер його просто підмивало сказати їм усім: «Ви, старпери, що учили мене жити десять років поспіль, за все своє життя не бачили такої суми грошей, яку я тримаю зараз у своїй кишені!»

      Прокручуючи у голові подібні думки, Юрась перетнув тиху вулицю Заводську й заглибився у провулок, обабіч якого розташовувались приватні будинки. Подекуди старенькі, глинобитні й білені крейдою, а подекуди вже величні триповерхові споруди з сяючими білизною рамами пластикових вікон і червоними дахами з металочерепиці. Скоро і Юрась зможе собі дозволити такий будинок. І він готовий заприсягтися, що його дах буде вищим за дах рідної школи. За дах, під яким його довгих десять років вважали дурнем і ледарем.

      Коли Юрась повертав у свій провулок, несподівано його обдало гарячою хвилею – позаду серед мороку він помітив постать людини, котра прямувала за ним швидким кроком. Юрась пришвидшив ходу. До хвіртки рідної хатини залишалося не більше сотні метрів. Вікна сусідніх будинків світилися, десь голосно розмовляв телевізор, але на вулиці і найближчих подвір’ях не було жодної душі. Юрась пригадав розповіді товаришів по валютному бізнесу про нещасних, котрим довелося пережити напад і грабунок. Їм важко було позаздрити. Залишившись без капіталу, котрий в силу специфіки своєї професії валютчики мусіли носити при собі, вони або зовсім зникали з бізнесу, поповнюючи натовпи найманих робітників і торгашів, і працювали за копійки, як десятки мільйонів пересічних українців, або позичали гроші під скажені проценти і довгі місяці працювали в борг. І ризикували вже не своїми, а позиченими грошима, тобто власною головою. Це ті, кому вдалося пережити грабунок. Були й інші, тих безжально вбивали. Юрась хотів перейти на біг, але враз відчув, що було пізно. Переслідувач раптовим кидком наздогнав його і безцеремонно схопив за комір джемпера.

      – Стояти! – мовив тихо, але загрозливо.

      Втрачаючи рештки самовладання, Юрась відчув, як в живіт йому вперся холодний ствол пістолета.

      – Не рипайся і не галасуй, інакше застрелю, – сказав незнайомець.

      – Я стою! Давай будемо залишатися спокійними, друже! Я стою і не збираюся утікати. Стріляти не потрібно, – хоч Юрась і намагався приховати свій переляк, тремтячий голос не давав на це жодного шансу.

      – Скільки при собі маєш? – запитав незнайомець.

      Юрась уважно придивився до грабіжника. Перед ним СКАЧАТЬ