Новели. Василь Стефаник

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Цар православний, а ми православні, та й зрада. Це раз, а другий раз – москаль іде і сонце залягає. І Хина, і Сибір, та дикий нарід з цілого світа; старих ріжуть, молоді жінки ґвавтуют та цицки відрубують, а малі діти ведуть у колію та розкидають по пустих землях у далекім царстві… Та вікна в селі посліпли, а дзвони заніміли. Кара божа спустиласи на нас за гріхи цілого світа. І від тєжкої руки господа милосердного я пробував кров свою, діти мої, забрати в мир хрещений.

      – Кличут вечєріти, Даниле, а бога не гнівіть своїм нерозумним жалем.

* * *

      – Їжте та досєгайте ви, птахи, що летите, не знати куди. А ми, Даниле, оба покушіймо цеї гиркої, та, може, старі наші плечі від землі відвернутьси вгору.

      Вечеря не була нікому мила, лиш оба діди попивали горівку та також страви не брали в рот.

      – Ідіть ви, діти, спати зі своїми дітьми, най вам бог ясні сни намалює, а ми, старі, ще побудемо.

      – Даниле, коби-сте не гнівалиси, то я би щось сказав вам.

      – Я розум і гнів лишив на своїм подвір’ю; можете мене і вібити, бо я, видите, старий птах, та без гнізда.

      – Старий птах най гнізда старого не покидає, бо нове збудувати вже не годен. Бо ліпше, аби єго голова у старім гнізді застигла, як у яру при чужі дорозі.

      – Правда, Семене, правда, за це слово я вам дєкую…

      – Та куда ви си вібрали? За панами і за жидами? Цісарь має для них касу утворену, а вам каса заперта. Як увідете у чужий язик, у великі студені мури, то доля розфурєє вас по каміню, і лиш снитиси вам буде наша красна земля, а руки закостенілі будуть з непам’єті сіяти на сміх панам, що спацірують, яру пшеницю по каміню. Бог не прийме вас до себе з того каміня, але віде перед свої ворота, як вас уб’ют на ваші землі. Вертайтиси на свою мнєконьку землю, а там буде вас бог благословити і на шибениці…

      – Грішний я, Семенку, грішний перед богом і перед вами. А то в мене ниви, як вівці добре годовані, чорні та кучерєві. Я зараз завертаю вози до схід сонця, аби бога не гнівити…

      – Наше діло з землею; пустиш єї, то пропадеш, тримаєш єї, то вона всю силу з тебе вігортає, вічерпує долонями твою душу; ти припадаєш до неї, горбишси, вона з тебе жили вісотує, а за то у тебе отари, та стада, та стоги. І вона за твою силу дає тобі повну хату дітий і внуків, що регочутьси, як срібні дзвінки, і червоніють, як калина… Не йди, Даниле, з панами та з жидами, не шукай царя, бо тобі царя не треба; все якись прийде до мужика, аби податок брати…

      – За ваше слово, Семене, най вам бог дасть усе найліпше; я вертаю до дому, най си діє божа воля.

      Та й баба Марія заговорила:

      – Ідім, Даниле, додому, ідім.

      – Ат сука баба, як вішло на єї, то зараз заговорила!

      – А тепер пиймо на «будьте здорові»; дай боже, аби-м лиху годину перебули, а як пімремо, аби наші кості зогнивали в наші землі.

      І пили оба діди, та й стара баба з ними, та співали. Баба сиділа всередині, та кріпко обіймала обох руками, та проводила пісні:

      Лишень моя мила,

      Як голубка сива,

      Вона СКАЧАТЬ