Новели. Василь Стефаник

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ в пазуху і вночі прибивала цвяшками назад до стіни, щоби жаден зять не бив доньки.

      По війні всі порозходилися, лиш лишився внук від німця, бо батько його поїхав до свого краю, а його мама лежить тут на могилі.

      Німчика я не раз бачу, як завертає чужі вівці, і тоді іду до його хати і бачу через вікно, як мирно під матір’ю божою примістилися царі, революціонери і поети.

      Воєнні шкоди

      Сивий комісар в’їздив у село форшпаном і дивувався, що воно ще стоїть чисте і біле.

      «Цим мужикам, – думав він, – і чорт нічого не вдіє, а не то війна; жеруть, як свині, та заливаються румункою. Цікаво, чи підуть і кілько дадуть заробити. Я їх умію поскоботати…»

      Максим Онищук побачив від своєї хати пана та зараз забіг за вугол, аби скритися.

      – Відки Польща тільки тих підпанків набрала! Возимо, та й возимо, та й перевозити не годні. Ліпше сховаюси, а жінка най каже, що я в млині. Вже мені боком лізе оту саранчу возити.

      Старий Куфлюк вийшов аж за ворота, бо не мав коней і не боявся.

      – Але, годований, як пацюк, всі богачі повтікають в хащу, аби не йти на форшпан.

      Стара Варвара сказала «славайсу» і шептала:

      – Це якесь старе дупло, не буде ландувати ночами з поліцайом та хапати молодиці за підтичку…

      Отець парох, як лошак, побіг до хати, аби комісар його не запримітив.

      – Моя пані, лихо вже знов наднесло якогось урядника в село, припрячте в покою та готовте ліпший обід.

      – Вже ті ляшки мають добрий апетит…

      Учитель низько поклонився комісарові і сказав «падам до нуг», бо не боявся, щоби пан комісар загостив до нього.

      Коло громадської канцелярії війт з байратом[13] очікували комісара. Війт каже:

      – Люди добрі, я цему не вітримаю, стара від хати відгонить, а діти голюкають, як на пса. Нема спокою ні вдень ні вночі. Давай їм їсти, давай горівки; ходи з ними по селі за бунтівниками; шукай гверів, шукай листів з Відні, розкопуй землю та шукай зради на Польщу. Взимі двері не запираютьси так, що стара замерзає на печі. Пошукайте собі другого війта, бо я довше не годен цей тягар двигати. От, видите, вже їде; бодай єго шлях трафив!

      – Війте, а де люди? Я ж розказував вам, щоби всі зійшлися коло канцелярії.

      – Я через десятників розказав людім приходити, може, ще посходєтьси.

      – Мужик все дурний: як платити, то він хапає книжку з-під сволока, ховає в пазуху та днями вичікує, аби податок заплатити; а як гроші брати, то мужик на печі. Їй, чорт вас бери, менше буду роботи мати, а пенсія одна.

      – Прошу пана, вже ми набралиси, аж занести не можемо…

      – Не перечу вам, ґаздо, що за Австрії так було, але в нас буде інакше.

      – Дай боже…

      – Війте, ідіть ви перші списувати воєнні шкоди; хто не прийде, сам собі буде винен. Називаєтеся?

      – Міхайло Вахнюк.

      – Кілько СКАЧАТЬ