Восьма жертва. Дарина Гнатко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ втратила матір і зазнавала все життя своє кривди від недоброзичливої мачухи, – вона була геть відмінною від гонорової та язикатої Солохи. Й коли нагримаєш на неї, то вона тобі в коси під очіпком вчіплятися не стане, й за рогача не вхопиться, й глечиком не пожбуриться. Ні, звична до образ мачухи напівсирота тільки здригнеться, пополотніє личком миловидним своїм й оченята опустить блакитні, змовчить і вся застигнеться. А Марусі й нецікаво зробилося гризтися з молодшою невісткою, але гримати все одно гримала, гризла бідолашну, допоки Василь не втручався та не захищав дружину від неспокійного язика матері.

      Останнім же часом потерпалася від матері Уляна.

      Серед вісьмох дітей Раденків малося в родині лише три доньки – старша й народжена після Василя Ярина, четверта Уляна й найменша дитина в родині – трирічна Марійка. Марійка ще геть дитям була, а ось старші сестри відрізнялися, мов і нерідні. Ярина вродилася характером більш у матір, ніколи, від колиски самої, не скорялася повно перед нею, а ось зовні більш вдалася в батька – з великими зеленими очима та темним волоссям, заплетеним у дві товсті косиці. Уляна ж схожою була більш на матір, тільки норову геть не материнського. Тиха, лагідна та несмілива, вона була дуже прив’язаною до старшої сестри, й Ярині першій, в кінці зими, коли прибігла додому від хрещеної, зізналась у тім, що неподалік хати зустріла гарного солдата.

      Марусі в хаті не було – пішла до сусідки, бабуся дрімала, а Ярина поралася біля печі, лаштуючи обід, коли з вулиці, рум’яна личком з морозу, до хати впурхнула Уляна, та така вона видавалася збуджена і незвична, неуважна й замислена, що й дверей у сіни не причинила, щедро напускаючи холоду до світлиці, й тільки слабко, дивно якось посміхнулася, коли Ярина зауважила їй на те, підійшла повільно до печі, подивилася з хвилину, як Ярина кришила цибулю на засмажку, а тоді промовила й боязко, й збуджено одночасно:

      – Ой сестричко, я такого красеня щойно зустріла.

      Ярина дещо спохмурніла.

      – Якого ще красеня…

      Уляна помовчала, а тоді швидко заговорила:

      – Солдата чи гусара, не знаю, як уже вони там звуться. Та не те головне… Головне інше… Чи ж повіриш ти мені, сестричко… йду я собі вулицею від хрещеної, а воно так слизько, й біля дворища діда Коваля так раптом послизнулася, що й заверещала від страху, й гадала вже, що геть упадуся… коли ж підхопили мене руки сильні й говір москалівський пролунався над вухом самісіньким:

      – Астарожно, красавіца!

      Я так і здригнулася, мало що втямивши собі з того, бо дуже збентежив мене дотик той недозволенний чоловічий… обернулася швидко, а слова так і застиглися в мені непромовленими… бо прямо перед собою зустріла я погляд очей, що кольором своїм були наче те небо яснеє та чистеє, й дивилися вони на мене й весело, й пильно, й якось уже так… Чи ж повіриш, сестро, СКАЧАТЬ