Восьма жертва. Дарина Гнатко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вони ж були вологими. Підняла повільно руку, поглянула на пальці свої, забарвлені в червоне, відчула запах крові, котрий чувся завжди, коли на дворищі свекра кололи свиню… Ще з якусь мить Солоха Раденчиха стояла нерухомо, дотямлюючи побачене, а потім, мов прокинувшись від важкого сну та марення, закричала. Закричала голосно, муторно та пронизливо, й понеслася до села ліском темним, геть уже не звертаючи уваги на шурхіт нічного лісу. Й з криком тим вбіглася до села, схарапудивши собак по господах та не одну хату пробудивши від сну міцного та солодкого.

      За годину мертву дівчину віднесли до села.

      То була Харитина Довженківна – єдина донька матері-удовиці, панської молочниці Горпини Довженчихи.

      Жорстоко, по-звірячому зарізана юнка.

      Перша жертва невідомого вбивці.

      1.

      Крики та плачі Уляни Ярина зачула, ще коли тільки підходила до воріт батьківського дворища. Жалібний зойк молодшої сестри гострими лезами, кинджалами вп’явся у свідомість, проникся до серця, спричиняючи біль, і вона кинула зв’язку дров, котрих назбирала в ліску біля Пивихи, не розгледівши й куди, та гайнула мерщій до хати, перечепившись та ледь не впавши, коли трапився під ноги песик… А Уляна все плакалася, й голос гнівливий матері линув з хати, мов ті громи, що траплялися в негоду, примушуючи молоде, вродливе личко Ярини хмуритися від страху за сестру, та непокоєння все ж за неї…

      Велика хата родини Раденків стоялася на дворищі, всадженому похиленими, старкуватими вже вербами, котрі наче в обіймах ховали та пестили велику ту хату-мазанку під стріхою з очерету та з чорним уже димарем, а трішки вбік, за клунею та напіввсохлою яблунею, виднілася зовсім невелика та нова хата – то батько відбудував для старшого брата Ярини Миколи з дружиною його Солохою. Хатина та була наче кістка поперек горла молодшого сина Раденка Василя, котрий мав уже четверо діток, а хати, окремої від батьківської, й не отримав. Але ж для того, аби відділити Миколу з Солохою, у Терентія Раденка була поважлива обставина – невістка Солоха та господиня Раденкова, гнівлива, неспокійна та гомінка Маруся, геть не давали спокою родині, влаштовуючи сварки поміж собою чи не кожної Божої днини. А як сварилися вони затято… Соромно й людям промовити. Й пір’я, й курява, та й глечики з рогачами хатою сновигали під час тих сварок, мов очманілі, й син Василя від тих сварок та сутичок зростався трішки заїкуватим. І зрештою терпець Терентію увірвався – відбудував для старшого сина з невісткою бездітних, потім уже вдосита наслухавшись нарікань Василя, та на всі нарікання сина відповідаючи рівно та спокійно:

      – Не журися, синку, буде й тобі колись хатинка. Та тепер же маємо ми спокій – а то багато чого вартує.

      Та стосовно спокою Раденко вже злукавив, не інакше. Сам тихий, мирний норовом та навіть лагідний чоловік п’ятдесяти років, з дещо втомленим, обвітреним лицем, котре зорали надто ранні зморшки, мав він геть неспокійну дружину. Досить СКАЧАТЬ