Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну. Том Сегев

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Незабаром після того, як Бен-Ґуріон оселився у Єрусалимі, те ж саме зробив і Шломо Цемах. Вони часто зустрічалися, іноді разом із Бен-Цві. Цемах публікував оповідання в іншому журналі «Га-Поель га-Цаір» («Молодий пролетаріат»). Раз на тиждень вони спілкувалися під час прогулянки вздовж стін Старого міста, відвідували Західну стіну та будинок турецької лазні, повертаючись додому майже на світанку.[316] У Цемаха була подруга, яка незабаром мала стати його дружиною. У Бен-Ґуріона не було нікого. Іноді він намагався зв’язатися з Рахель Бейт Халахмі, яка вже народила дівчинку. У листівці, яку він надіслав їй, підписану також і Шломо та Хемдою Цемах, він запросив її побути кілька днів у Єрусалимі. Вона не приїхала.[317]

* * *

      Наприкінці 1910 року Бен-Ґуріон виступив із закликом створити «національну політичну організацію», яка б представляла інтереси євреїв Османської імперії та лобіювала б уряд та парламент для реалізації єврейських прав. До цього часу такої центральної установи не існувало. На цю тему була опублікована його перша політична стаття. Важко було б здогадатися, що він новачок у цій справі – Бен-Ґуріон писав як досвідчений оглядач. Поряд із похвалою Імперії за поводження з євреями протягом всієї історії, він скаржився на підозру, з якою уряд молодотурок розглядав сіоністські поселення. Він описав тривалі арабські напади на єврейських поселенців: «Мошави перебувають у стані війни, – заявив він, і ризикнув висунути сміливе твердження. – Місцева влада, можна сказати, допомагає вбивцям і грабіжникам, які продовжуватимуть свої справи, та не боїться покарання». Він акцентував, зокрема, на ненависті до арабів-християн. У цьому контексті Бен-Ґуріон згадав Нагіба Азурі, першого арабського націоналіста, який заявив 1905 року, що єврейським та арабським національним рухам судилося битися один з одним, доки хтось із них не переможе. «Послідовники Азурі, – писав Бен-Ґуріон, – посіяли ненависть до євреїв у всій арабській нації».[318]

      На початку 1911 року єврейський світ та сам Бен-Ґуріон були обурені статтею, яку опублікував єврейський романіст Йозеф Хаїм Бреннер у «Га-Поель га-Цаір». Предметом статті були євреї, які прийняли християнство.[319] Бренер стверджував, що єврейська національна ідентичність незалежна від релігії, і що ця ідентичність не потребує дотримання заповідей юдаїзму. Прихильники «Га-Поель га-Цаір» в Одесі, серед яких і Агад Га-ам, вимагали вилучення публікації Бреннера, у разі відмови вони погрожували припинити фінансову підтримку журналу.

      «Га-Поель га-Цаір» був конкурентом «Га-Ахдут», але Бен-Ґуріон став на бік Бреннера. Він особливо наголошував на порушенні його свободи слова. «Як можна обмежувати те, що в серці?» – питав він. Він не втручався у суперечку, заявляючи лише про те, що не слід змішувати релігію та політику. «Релігія окремо, а нація окремо», – запевняв він, але не міг звертатися до харедім інакше як до «чорних».[320]

СКАЧАТЬ