Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну. Том Сегев

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ робили інші нації після молодотурецької революції.

      Дефіцит кадрів вимагав від усіх співробітників «Га-Ахдут» писати по кілька статей для кожного випуску, тому іноді їхні статті лишалися без авторства або використовувались псевдоніми. Інша стаття Бен-Ґуріона в тому самому випуску нарікала на кількох активних громадян Петах-Тікви, які не дозволили робітникам зустріти рабина Наума з прапором сіоністів. Як це було заведено тоді в журналістській практиці і як він це робив раніше в деяких своїх листах, Бен-Ґуріон використовував певні емоційно насичені слова, описуючи інцидент: «Жахлива галюцинація під час страшної ночі… ганебна жахлива зрада… національна провокація».

      Третім унеском Бен-Ґуріона до першого випуску був звіт із поля, заснований на його особистому досвіді як трудівника у Цихрон-Яков. Він подав більш-менш збалансований рахунок і підписав твір «Цофе», що означає «Спостерігач».[304] Одного разу, перебуваючи в Хайфі, Бен-Ґуріон помітив помилку у новинах, коли дізнався про напад на фермерів Явне’ел, він телеграфував зі свого кабінету: «Я їду до Галілеї».[305] Але зазвичай його статті були сповнені аналітики та самовпевненості.

«Духовна перевага»

      Перше радикальне соціалістичне періодичне видання івритом з’явилося спочатку як щомісячне на 44 сторінках, а потім стало щотижневиком. Його тираж становив 450 примірників.[306] На обкладинці було вказано, що його публікувала соціал-демократична партія єврейських робітників Палестини. Ці слова були ретельно підібрані, як пізніше розповідала Янаіт; вони свідчили, що партія більше не позиціює себе як марксистська. З назви було видно, що партія не відкидала соціалізм, але, як висловився Бен-Цві, «тоді найважливіше завдання – створення єврейського суспільства в Палестині та залучення робітників до захисту своїх інтересів»[307].

      Саме у цьому контексті сіоністський рух ставився до євреїв Ємену, частина яких прибула до Палестини наприкінці ХІХ століття, стверджуючи, що вони можуть і повинні замінити арабських робітників. «Це простий, нормальний тип працівника, здатний займатися чим завгодно, без сорому, філософії та поезії, – пише одна з газет. – І містера Маркса, безумовно, тут не знайти ані у кишені, ані у мозку».[308] Артур Руппін, керівник Палестинського відділення, також виступав за використання єврейських робітників замість арабських. Він шукав «єврейських арабів», які б погодились на умови та заробітну плату, на які погоджувалися араби, і жителі Ємену відповідали цим вимогам. Хоча їм платили краще, ніж арабам, вони отримували менше, ніж робітники європейського походження. Руппін вирішив перевезти до Палестини більше єменських євреїв. Для нього це стало непростим рішенням, оскільки вони були темношкірі. Руппін стверджував, що не існує такого поняття, як темношкірий єврей, але він головним чином сподівався знайти у Ємені сумлінних робітників.[309]

      Уперше СКАЧАТЬ