Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну. Том Сегев

Чтение книги онлайн.

      Пізніше Ізраїль Шохат зробив багато для увічнення пам’яті «Га-Шомер» та розповсюдження його легенди, зокрема пошук втраченого архіву організації. Для цього йому потрібна була фінансова підтримка. Як і у «Бар-Гіора», написання історії «Га-Шомер» вимагало великої виваженості. 1956 року він направив на затвердження прем’єр-міністру Бен-Ґуріону проєкт своїх мемуарів. Бен-Ґуріон відправив відповідь із рядом виправлень. 1957 року Шохат сподівався, що Бен-Ґуріон візьме участь у святкуванні ювілею організації. Він та два інші члени відправили йому запрошення написавши: «Навіть якщо Ви не були членом фактично, ми знаємо, що це не більш ніж випадковість». Але Бен-Ґуріон не відвідав ювілейних святкувань, тільки відправив люб’язне привітання.[292]

      Приблизно за півтора року до смерті Шохат продиктував статтю для публікації в газеті «Давар», де розповів, що багато людей досі запитують його, чому ту чи іншу людину не прийняли до складу організації. «Настав час пояснити, – сказав він. – Ми обирали людей, які, на наш погляд, були найбільш підхожі для роботи охоронцями. Ми обирали їх із великою ретельністю після того, як вони проходили – не знаючи про це самі – різноманітні випробування». Він цинічно посилався на дружбу між Бен-Цві та Бен-Ґуріоном: «Якби ми прийняли когось у свої ряди, а з ним і його доброго друга, хто б залишився у партії?»[293] Шість десятиліть по тому, майже десяток років після відставки з посади прем’єр-міністра Бен-Ґуріон усе ще відчував потребу закріпити своє місце в історії додаючи до спогадів те, що написав про нього Ізраїль Шохат: «Юнак, сповнений енергії, відданості та глибокої віри у реституцію нації… готовий до будь-якої новаторської праці».

      Бен-Ґуріон залишився у Седжері до літа 1909 року. Час від часу він робив нову спробу переконати своїх сестер приєднатися до нього. Вони не погоджувалися на переїзд, розчаровуючи та гніваючи його – він чекав на них упродовж року, писав батькові, а коли вони не писали у відповідь, просто божеволів. Бен-Ґуріон побоювався, що сталося щось жахливе, про що вони йому не розповідали. Тепер виявилося, що це все просто слова. У них не було волі та характеру. Він писав їм, що у нього залишилося лише одне невелике прохання, щоб вони перестали з ним гратися.[294] Давид усе ще не знав, як йому бути далі. «Що стосується моєї мети, – писав він у серпні 1909 року, – чи залишуся я сільськогосподарським працівником, чи вивчатиму закон, я і досі не визначився». Перед цим він знову не був обраний представляти свою партію на Сіоністському конгресі.

      Бен-Ґуріон виїхав із Седжери до єврейського Нового року, протестуючи, як він заявив, проти несправедливого звільнення одного з працівників. Решта робітників страйкували, але потім повернулися до роботи, усупереч позиції тих трьох, що поїхали, серед них і Шломо Леві. Бен-Ґуріон спакував свої речі в невеликий кошик і рушив до Явне’ел, мошви у кількох милях на південний схід. Дорогою до нього підійшов арабський вівчар, схопив кошик і побіг. Діставшись СКАЧАТЬ