Вир. Григорій Тютюнник

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ сильного тіла туманив йому голову. Вона давалася себе пестити, благала тихим шепотом:

      – Заспокойся, Тимко. Не треба.

      Її сильні руки перечили настирливо і непідкупно.

      – Тимоньку, хороший, слухай, що я тобі скажу. Слухай же!

      Але він не хотів слухати. Тоді вона з силою відштовхнула його від себе, він глухо вдарився об стіну головою, притих.

      Вона підійшла до нього, трохи не плачучи, стала мацати за голову:

      – Дуже вдарився? Ну, прости. Прости.

      – Нецілованою прикидаєшся? – Тимко тихо, але злорадно засміявся. – А цноту, мабуть, ще пастушкою загубила?

      Лукерка кинула на плечі хустку і деяку мить стояла, посіпуючи плечима, так, ніби по ній раптом вдарив струмінь холоду, потім ривком відкрила двері:

      – Іди спати, Тимоньку!..

      Не сказавши більше ні слова, вийшла надвір, під зоряне небо. Тимко, посидівши ще деякий час один, теж вийшов. Чорна, загорнута в шаль постать Лукерки бовваніла під берестом. Він підійшов до неї, взяв за руку. Вона не виривала руки, але обличчя відвернула і закрила шаллю очі.

      – Лукерко…

      Вона мовчала. Тоді він узяв її грубі, негнучкі пальці, тихо стис у своїй долоні і, спотикаючись, пішов до коня, що був прив’язаний біля кузні. «Як по-дурному все вийшло», – подумав він, неслухняними пальцями розмотуючи вуздечку. «Стій, чорт!» – впівголоса лаяв Тимко коня. Потім чіпко схопив за гриву, відштовхнувся сильними ногами від землі, сів на теплу кінську спину і озирнувся назад.

      Під берестом, як і раніше, стояла Лукерка. Вона стояла, повернувши голову до лугів, від яких несло вологою, потім не то схлипнула, не то зітхнула і тихою ходою пішла в хату. Тимко ще трохи чекав, гадаючи, що, може, вона вийде, але вона не виходила. Тоді він розібрав повіддя і також тихо, повільно поїхав до конюшні. Здавши коня конюхам, вийшов за ворота артілі і довго стояв під парканом, думаючи, що йому тепер робити і куди йти.

      Спочатку в нього була думка йти додому і добре виспатися, але чим довше він стояв і чим довше дивився на чудову весняну ніч, що моргала до нього зорями і віяла свіжістю лук і лугів, тим більше і тим швидше починала шумувати в ньому парубоцька кров, забиваючи навіть те тяжке почуття, яке він виніс після зустрічі з Лукеркою, – почуття сорому і парубоцької невдачі. Йому було якось не по собі, і Тимко знав, що коли він ляже спати, то це тяжке почуття буде мучити його ще дуже довго, і тому він хотів зараз якнайшвидше заглушити його, хоча й не знав чим. Найбільше в нього надії було на те, що він зустрінеться з кимось із сільських хлопців, підуть балачки, сміхи-пересміхи, і все забудеться, тому він нікуди не йшов і пильно прислухався, чи не обізветься де-небудь парубочий голос, чи не почується парубоцька пісня, хай хоч і на Залужжі, кат його бери. Він ладен був зараз тюпашити куди завгодно, аби розвіяти свою нудьгу і неприємне смокчуче почуття, що давило його за серце.

      Але всюди було тихо. З Ташані валувала пара, заволікаючи придорожні верби, що здаля були схожі на величезні СКАЧАТЬ