Вир. Григорій Тютюнник

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ і провадив з ними рішучу боротьбу.

      Той стан, в якому зараз перебував Оксен, був викликаний іншим. Оксен знав, що, прийшовши до артільного двору, побачить ті ж самі недоліки, які були вчора, і що всі ті люди, яким він вказав на неполадки, замість того щоб виправити їх і не допускати надалі, будуть виправдовуватися і присягатися, що вони в тому не винні, і розводитимуть руками. Конюх, якого він обов’язково застане сплячим у своїй комірчині, на запитання, чого коні й досі не годовані і не напоєні, запевнятиме, що «давав три рази і напував, хоч і сторожа запитайте». Приходив сторож і, майструючи цигарку, цікавився:

      – Що, може, щось украдено?

      – Це вам видніше. Ви – сторож, – тамуючи гнів, говорив Оксен.

      – У мене не вкраде. Я цілу ніч на обході, – вихвалявся сторож, радіючи, що все добре і немає ніякої кражі.

      – Ви, товаришу голова, не клопочіться. На весну коні будуть як змії, – обіцяв конюх. – А те, що вони трохи грязні, то нічого не зробиш – у кізяках же сплять. Та й те сказати, що скільки ти не скреби та не чисть, то воно біліше лебедя не буде. Товаряка.

      Оксен знав, що так трапиться й сьогодні, і тому чим ближче він підходив до подвір’я, що чорніло в темряві своїми будовами, тим більше його охоплювало роздратування.

      Коли Оксен прийшов на подвір’я – все ще спало. Конюшня була закрита, і він постукав кулаком у двері, але ніхто не відзивався. Тоді він натиснув двері плечем, вони з сухим скрипом відкрилися, і в лице вдарило теплим духом кінського стійла. Посеред конюшні на стовпі висів ліхтар, від нього падало на землю оранжеве кружальце світла. Оксен відкрив комірчину, де спали конюхи, звідти розламаною гарбою викотилося хропіння.

      – Хлопці, коней напували?

      Гарба продовжує котитися і скрипіти далі.

      – Коней напували, питаю?

      З постелі звелася заспана постать, наділа на голову картуз.

      – Це ти, Мусію? – запитала вона і звісила додолу ноги в чоботях. – А мені приснилося, наче я в кума на хрестинах гуляю, наче подали свіжої ковбаси, а я…

      – Видно, що хороші сни сняться, бо сплять – хоч за ноги витягай.

      – А-а, це ви, товаришу голова? А ми держались-держались, та таки перед світом поборов нас сон. Ничипоре, вставай коней напувати, – розштовхував конюх свого сусіда.

      Оксен вийшов із конюшні і попрямував до свинарника. Біля скирти соломи, що чорніла в темряві, немов той хлів, чувся обережний шелест, який то затихав, то появлявся знову. Коли Оксен підійшов ближче, то побачив низенького чоловіка, що нагрібав у носилки солому. Вони, мабуть, були важкенькі, бо він, стягши їх мотузком, ніяк не міг взяти на плечі.

      – Може, підсобити? Га? – виступив із темряви Оксен.

      Чоловік кинув носилки на землю.

      – Нічого, я й сам…

      Це був сільський балагур і політикан Кузько Сорокотяга.

      – Крадеш СКАЧАТЬ