Вир. Григорій Тютюнник

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ а гнойку понюхати боїшся, хоч сало любиш тріскати. Кожного разу, як у Харків їдеш, такого сидора шнуруєш, що конякою не підвезеш. А вивчишся, то яка нам з того користь буде? Адже тебе в село і ціпом не наженеш. Ти будеш тертися біля вчених, де-небудь у великому місті, та гроші в кишені гребтимеш, а побачиш у трамваї дядька з мішком – сахатимешся, як від чуми, щоб він тобі чистенької сорочечки не замазав.

      – Ти помиляєшся. Я мрію працювати на селі.

      – Не бреши! Багато з вас таких, що повивчалися, а на селі працюють? Порозбігалися, що й чорт із свічкою не знайде. Інтелігенція. Приїхав он Микола Шкурупій до рідної матері в гості. Насипала вона борщу всім в одну миску, а він носом крутить, уже не хоче з одної миски їсти. А мати перед усіма вихваляється: «Слава Богу, вивчився мій Микола на лікаря. Все ж таки не в колгоспі робити». Так що ж тоді по-вашому, по-інтелігентному, виходить? Що в колгоспі роблять одні дурні?

      – У суспільстві існує розподіл праці. Одні працюють лікарями, інші роблять у колгоспі, і ніхто з інтелігенції ще ніколи не дивився з презирством на людей фізичної праці. Це твоя вигадка.

      – Вигадка не вигадка, а я розумію так: будь ти вчений чи сто раз професор, а від простого народу не верни, раз він тебе в люди вивів.

      – Цілком вірно…

      – А коли так, то чого ти не прийдеш до нас на поле та не скажеш: «Хлопці, я зараз у відпустці, давайте я разом із вами в степу попрацюю, понюхаю, як земелька пахне». Адже ти бачиш, як мало в артілі робочих рук.

      – Я думав… Я… навіть хотів. І, чесне слово, я мав такий намір.

      – Що нам з того наміру? Ти на ділі покажи… Був у нашому селі, розказують люди, один дядько, Федір Смик: двісті колодок пасіки, п’ять пар волів, п’ятнадцять десятин землі. Одне слово – багач. А сам тихий такий, смирний, іде селом і перед малою дитиною шапку здіймає. Прийдуть до нього селяни – зерна позичить, меду на кутю дасть, а прийдеться до віддачі – десяту шкуру здере…

      – Ти що мене із Смиком рівняєш?

      – Я приклад наводжу, що в нього, може, теж добрі наміри були, та яке нам до них діло? Ось ти тільки що про небо говорив, про зорі. Воно, звичайно, наука. Але ти до неба лізь, але й про землю не забувай. Ех, оце б тут і спав, – закінчив свою балачку Тимко і простягся на піску.

      – Денис он уже давно хропе.

      – Його голим на терниння поклади – і то спатиме. Воляча шкура.

      – Хлопці, в кого є закурить? У мене на цей раз табак вийшов, – зациганив Марко.

      – В тебе, як у Кузя, – вічно кисет порваний.

      – А ти не шкодуй, і на той рік уродить.

      Улас підвівся, високий, гостроплечий, обтрусив од піску штани.

      – Ну, ви сидіть, а мій організм проситься на відпочинок. На добраніч.

      – Ходи здоров.

      У темряві замелькали білі брезентові черевики Уласа.

      – Довгий організм, – засміявся вслід йому Гарасько.

      Хтось жартома штовхнув його, він поточився СКАЧАТЬ