Тьма і проліски. Андрій Процайло

Чтение книги онлайн.

      – На тебе чекаю.

      – Знаєш що, Денисочку? На руду свою чекай!

      Денис хоч і вигнався високий, як тополя, однак, схоже, дурним, як квасоля, не був. Не виправдовувався. Не пояснював. А як розумний чоловік запропонував:

      – Зустрінь зі мною Новий рік!

      Галя застигла. Пропозиція справжня, в лоб – і зваблива, наче торт.

      – Я твій торт купив. «Бджілку».

      Дівчина зиркнула на подруг, шукаючи підтримки. Й отримала. Побачила, що вони заздрять їй, аж слова не можуть витиснути із себе, тому сказала Денисові:

      – Так, – і повисла в нього на шиї.

      Ні, це собі треба тільки уявити, яким височезним мав бути той Денис, коли на ньому повисла вежа Галя! Фантастика!

      – Ряди рідішають, – сказала Оксана.

      – «Зріділа» – так і була ж незапланована… – розрадила кольорову подружку Яна.

      – Може, ще й мені вивітритися? – примружилась Оля.

      Подружки зареготали.

      – Ні, ти й так нам нелегко дісталася. Хочеш чи не хочеш, а ми таки посвятимо тебе у хвойди!

      – Йой, їх уже три! – перекривляла біологічку, ніжно Хромосомою прозваною, Яна.

      – Оте мале біле шльондреня до тих фарбованих курв пристало! Де ти, Дарвіне? Прийди і вчини природний відбір, бо Бог із Його добротою не справляється! Світе, куди ти котишся? – по черзі приповідали і кривлялися дівчата. – Боже ти мій – блакитні патли! Святоньку – пуд смоли на віях! Спаси і сохрани – спідниці вище трусів! А нігті чорні – кінець світу!»

      Брели і ніч реготом частували. За автошколою зупинилися. Яна спохопилася – в сумочку полізла.

      – Покуримо, – глянула на годинник. – Встигнемо. – Шукала сигарети й оглядалася.

      Е

      Повчальний епізод про стоп-кран, якого, щоб працював, час від часу треба зривати

      З-за рогу випірнуло таксі. Біля дівчат зупинилося. Таксист, як гусак, голову з вікна випнув, запропонував:

      – Свято наближається. Можна не встигнути. Їдемо?

      – Та давайте! – Оксана першою пірнула у салон авто.

      Веселощі залишилися на вулиці. Таксі, яке перевезло на своїх сидіннях море доль, любило на старість тишу. І не просто любило – вміло її собі змайструвати. Обкурювало пасажирів своїм життєвим досвідом, натякаючи на те, що вони вже ніколи не будуть там, звідки вибралися, – і людям німіли язики.

      Їхали дівчата мовчки. Оля стала серйозною. Думала. «От сучки, – прокручувала собі подумки надійність подружок, – і після пригоди із псом далі хитрують. Таксі те саме, водій теж. Сто відсотків – домовились, що він має випадково під’їхати. Є чудеса під Старий Новий рік, але не стільки ж! Треба бути пильною – хтозна, що в тих фарбованих головах плаває. Ще в рабство продадуть – а хто Олю дуже шукатиме? Наша геройська міліція? Ага, спішить і падає!»

      А коли виходили з машини, Оля себе похвалила: «Як добре, що я їхній візит СКАЧАТЬ