Тьма і проліски. Андрій Процайло

Чтение книги онлайн.

      Коли дівчата йшли повз вікно пані Стефи, воно, ясна річ, відчинилося.

      – Куди?

      – Щедрувати! – відповіла Галя. – Візит ввічливості.

      – Вважайте там! – попередила господиня. – Із псами всякими! І довго не будьте. Бо я за вас відповідаю! Вас мені ваші батьки довірили, між іншим! Я, так би мовити, ваша тимчасова мама…

      – Пані Стефо, – перервала господиню Оля, – а ви не образитеся, коли ми недослухаємо про те, як важко, відповідально і водночас почесно бути господинею квартиранток – молодих дівчат – у яких кров шумить ого-го!

      Пані Стефа застигла з відкритим ротом. Не думала вона ніколи, що її феєрична промова вже через півроку стає неактуальною. Аж соромно стало. Та ж були часи, коли вона ще й на четвертому курсі про «відповідальність і почесність» квартиранткам торочила… Ось чому вони, як опудала, кивали і дурнувату серйозність зображали… Вік живи – вік учись… Треба щось нове придумати! «Дотримання квартирантами умов проживання як запорука вступу до Європейського Союзу!» О! Такого ще не було! Такого навіть фантазери-унікуми з Верховної Ради не придумають!

      Д

      Романтичний епізод про пса, що на дівчат задивляється, і про силу торта «Бджілка»

      Вечір плавно лягав під ніч і розчинявся у ній, наче кава в гарячій смолі.

      Бокс лежав у буді, поклавши голову на лапи, і розмірковував про життя. Згадував літо, кролика сусідського. Смачний був небіжчик, не з морозилки і не з пательні, а справжній, з адреналіном! Міг іще жити, правда, але зась, попався! Хоча не марно своє відкалатав кролик, йому, Боксові, прислужився, енергії дав. Можна навіть припустити, що він продовжує жити у псові. Так, ніщо безслідно не минає, все з чогось та й починається і у щось переходить…

      А вона? Грайлива така, мов козуля, крутилася біля паркану два дні, вабила до себе! Бокс нашийника перетер-таки, бо втратити таку красу, яка тебе ще й закликає, то треба бути останнім бовдуром. Псом без роду, племені, розуму й гордості. Три дні прожив, наче в раю, зі своєю любкою Пальмою, а на четвертий вона попалася – господарю своєму. Задрімала на сонечку після бурхливих любощів, поки Бокс до водопою бігав. Не встеріг. Господар Пальми Іван Іванович чоловік був добрий, уважний, пильнував її – в теплі, чистоті та їжі поживній не відмовляв. Але в усьому має бути міра, шановне людство! Вже хоч до любові не лізьте, в душу псячу, ланцюгами стиснену і вольєрами скуту, не плюйте, будь ласка! Не будьте сутенерами, люди, бо воздасться вам!

      Повів Іван Іванович Пальму до якогось Джека. Бокс не міг заспокоїтися, не пив, не їв, не спав, скавулів, як за небіжчиком, тижнями, і господаря Пальми, і Джека проклинав, хоча той Джек Богу душу винен – на кого йому сказали, на того й слинився. Ночами довжелезними, як поїзд, Бокс просив Бога, щоб Івана Івановича в наступному житті сучкою породив. І щоб такі бридкі пси її обслуговували, як коти обскубані. Аби знав, СКАЧАТЬ