Лицарка Корони. Ганна Гороженко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Та щойно музика припинилась, Сокольська вискочила притьма із зали. У сусідній було не так гамірно. Вона причаїлась біля вікна. За якийсь час на порозі з’явилась постать у світлому – княгиня побачила відблиск у шибці. Жабокрицький так наблизився до жінки у переливчастому єдвабі, що вона відчувала його гаряче дихання. Анна розхвилювалась, але стримувала себе і не поверталась.

      – Чи вдовольнить вас ваш чоловік-нелюб?

      – Чого ви вирішили, що я його не кохаю?.. – з придихом спитала княгиня. Вона виструнчилась, та до шляхтича не поверталась.

      – Я це бачу… – Жабокрицький простягнув руку й обережно, наче маючи справу із хижим звіром, поклав її на княгинине плече.

      Анна нарешті повернулась і ніжно провела рукою по сірому оксамиту жупана красеня. Він їй все ж таки подобався – не жупан, звісно. Чоловік розпашів, нахилився і поцілував чужу молоду. Нестримно, палко… Так, що княгиня ледве змогла перервати жагу шляхтича.

      – Моя кімната напроти вашої. Я чекатиму цієї ночі, і наступної… Я чекатиму, скільки буде треба… – прошепотів на вухо сіроокий.

      Від цього жіноче серце затріпотіло – як приємно було Анні чути такі палкі слова! Але ж вона потай смикнула себе за спідницю – її свідомість мала залишатися тверезою.

      У трапезній лунали музика і сміх. А до зали, де від усіх сховалась Сокольська із Жабокрицьким, наближались голоси. Княгиня несподівано відштовхнула шляхтича і стрімко рушила на гамірні звуки. Вона видавалась розгніваною. У проймі дверей зіштовхнулась із Катериною Острозькою, присіла у кніксені і втекла до чоловіка.

      Розділ VIII

      Вже була глибока ніч, а веселощі в палаці Острозьких тривали. Музики, хоч і були надзвичайно стомленими, виду не подавали. Злагоджені мажорні мелодії розливались усіма куточками дубенського палацу. Цим вони звеселяли панночок, що без упину крутились у танцях. За трапезним столом ще сиділи князі та шляхтичі. Поруч із молодим Янушем Острозьким – батьків ненажера, Богдан Сусло. Він міг з’їсти цілого вепря і залишитись голодним. Старому князю подобався такий нестримний апетит і він тримав вічноголодного Богдана, аби той дивував численних гостей на застіллях. От і зараз ненажера з’їдав чергову порцію баранини під схвальне улюлюкання блазня, який підігрівав інтерес вельмишановного панства до персони кремеза, огрядного від постійного переїдання.

      Анна Сокольська біля вікна задивилась на канделябри – свічки поволі з’їдав вогонь, такий же затятий, як і вічноголодний князівський ласун. Не тішили молоду панські веселощі. Вона все розмірковувала, як дістатись до князівської бібліотеки, де, найімовірніше, захована королівська грамота. Бенкет не затьмарив її мети. Вочевидь, вигляд в Анни був стурбованим – і це змусило господаря фортеці, молодого Януша Острозького, озватись до неї, щойно він відірвався від нав’язливої панни у сірій сукні.

      – Щось не надто весела наша молода, – князь наблизився до Сокольської. Януш сам СКАЧАТЬ