Лицарка Корони. Ганна Гороженко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ де-не-де по закутах тремтіли жовтаві вогники свічок. Моторошна темрява крок за кроком підступно і непомітно захоплювала палац князів Острозьких. Анна відчувала її шкірою. Здавалось, темрява йде за нею. Княгиня не на жарт злякалась і зойкнула, коли її щось схопило і потягло у бік. Вона закричала, та рот затулили рукою. Серце шалено забилось. Жінка намагалась пручатись. Марно – хтось надто дужий утримував Сокольську:

      – Я чекатиму вас у себе цієї ночі… Мої покої навпроти ваших… – прошепотів голос. Анна його впізнала. Лють додала їй сили, і вона вдарила нападника локтем у живіт. Панич застогнав, а княгиня нарешті звільнилась із його пастки.

      – Пане Жабокрицький, ніколи так не робіть! І не переслідуйте мене більше! – кричала жінка у сріблястому єдвабі – біла, як крейда і холодна, як сніг.

      Саме такою її побачили служби Острозьких, що вже починали розходитись із святкування по покоях. Здалеку вони почули жіночий крик і, наблизившись, помітили розгнівану Сокольську та Жабокрицького, який ховав обличчя у темному куті. Шляхтичі, які вже були добре напідпитку, пирхнули зі сміху, а молода у сріблястих шатах з високо піднятим підборіддям рушила до трапезної.

      На вході її погляд зустрівся із Марковим, який саме залицявся до білолицьої Беатки. Брат занепокоївся бентежним виглядом Анни і перервав фривольну бесіду:

      – Щось сталось?

      – Жабокрицький проходу не дає. П’янь! – Анна вигукнула це так, аби її було добре чути всім оточуючим.

      – Та тут всі вже веселі. Час розходитись. Дивись-но лише на свого чоловіка, – Марка, вочевидь, звеселило, що новий родич ледь тримається на ногах.

      Так, це була дія підступної мальвазії – солодкого лікерного вина, яке доставляли Острозьким з іспанського королівства. Василь Борзобагатий ледь рухався, схопивши рукою шию челядника, який тягнув того до гостьових покоїв. Там сп’янілого молодого обережно вклали на ліжко і служки вийшли геть, низько вклоняючись княгині, яка слідом майнула до опочивальні. Анна зачинила двері, але не роздягалась. Вона чекала, поки палац зануриться у сон. Загасила свічки і дивилась у вікно на зорі та повний кругляк місяця, що світив цієї ночі надзвичайно яскраво. Той променив холодним сяйвом, освітлюючи стіни фортеці. На небі ж не було ані хмаринки. Анна любила такі осяйні ночі – лише нещодавно вона так само дивилась на зоресхил зі свого Чорного Лісу.

      І так само, як і зараз, її мучило сумління. Княгиня Сокольська затіяла небезпечну гру. Що ще вигадає для неї Онисфір? Які випробування на неї чекають? А якщо її спіймають – що буде з нею, з її родом, а головне – з Андрійком, який лишився під наглядом няньок у старій лісовий фортеці? Але що більше вказівок Онисфіра Анна виконувала і що зухвалішими були вони, то цікавішою видавалась їй ця гра. Її затягувало у вир все глибше і глибше. Анна лише зараз усвідомила, як любить азарт і це млосне відчуття, яке розливалось її тілом перед кожною небезпечною витівкою.

      Лише коли в палаці все змовкло, вона визирнула з покоїв. Навпроти СКАЧАТЬ