Лицарка Корони. Ганна Гороженко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ крик про допомогу марний. І навіть якщо він спробує покликати варту – у ту ж мить попрощається з душею. Постать була мовчазною, у місячному сяйві, яке падало з вікна, та у світлі лише однієї свічки, яка догоряла у поставнику, ченцю було важко розгледіти обличчя. Але й не треба було – він добре знав дорогі і витончені шати улюбленця Катерини Острозької. Постать штурханула його ногою і вказала на причеплені до паску ключі. Чернець все зрозумів, і хоч руки тремтіли, в горлі пересохло і йому здавалось, що ось-ось зомліє, він став відчеплювати зв’язку.

      – Мені треба світло, – прошепотів монах, – Я нічого не бачу.

      Постать повернулась до свічника на писарському столі і чернець спритно потягнув на себе ліжник на підлозі. Нападник з грюкотом впав на спину, чернець відчув у собі сили і хоробрість, про яку досі не підозрював, і рванув до сірих шат. Він накинувся на постать і схопився за шляхетську шию, здавалось, ось-ось він задушить свого кривдника та в цю мить тілом розлився гострий біль, в очах потемніло і сили стали його полишати. З хрипом чернець впав на нападника і обтяжів.

      Постать зіштовхнула тіло на долівку і стала закхекуватись, тримаючись за горло. Кілька хвилин відлежувалась на долівці і нарешті підвелась. Блідий чернець розпростягся на підлозі. Фігура у сірому торкнулась його вуст – той не дихав. Нападник оговтався, схопив шапку, яка досі лежала на долівці і відстібнув з паска небіжчика зв’язку ключів. Потім підлетів до скрині. Один, другий… Ключі не підходили до замка. І лише третім – довгим, із важкого металу «із секретом» на кінцівці – скриню вдалось відчинити. Провернути до клацання вліво і ще раз назад – такі замки піддаються лише «рідним» ключам.

      Кришка відкинута і ось вони – скарби родини Острозьких. Скриня була вщент заповнена листами і паперами. Вочевидь, надто важливими, аби їх сховати. Постать піднесла свічу і швидко стала перебирати документи. Та все було не те, що вона шукала. Раптом фігура застигла. В коридорі почулись кроки. Довелось прислухатись – кроки спершу наблизились, та потім стали віддалятись. То змінювалась варта біля покоїв князя. Щойно охоронці пішли геть, людина в сірому гучно видихнула і пришвидчилась. Виймала документи і кидала їх на підлогу. На самому ж дні скрині лежали згорнуті грамоти. Одна з них – з червоною стрічкою із золотою китицею, з зображеним гербом Острозьких та королівською печаткою – ось вона, дарча грамота на Острог! Постать загасила свічу. Але кімната враз осяялась світлом. Це місяць променів крізь вікно і освітив тіло ченця, який мертвим і холодним лежав у калюжі власної крові коло дверей. Сірий жупан перехрестився, переступаючи його.

      В палацових коридорах було тихо. Вечеря і гучне святкування, яке Острозькі влаштували своїм гостям та підданим, всіх вимучили. Та й до світанку лишалось не так багато часу – і саме зараз сни, звісно, найсолодші. Двері бібліотеки зі скрипом прочинились і в темному коридорі з’явилась людина у світлому, вона майнула до опочивальні Жабокрицького СКАЧАТЬ