Загадка «Блакитного потяга». Агата Кристи

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ багатим фабрикантом ґудзиків. Цей теж відійшов у вічність після трьох років подружнього життя – подейкували, що в результаті веселої пиятики з нерозлийвода друзями. Відтак приспіла черга віконта Темпліна, який забезпечив Розалі надійне місце в тих високих сферах, куди їй так кортіло потрапити. Вона зберегла за собою титул і коли вискочила заміж учетверте. Цього разу авантюрно, суто задля насолоди. Бо містер Чарльз Еванз, надзвичайно вродливий молодик двадцяти семи років, затятий спортсмен і неабиякий життєлюб, за душею не мав ані пенні.

      Загалом леді Темплін була вдоволена своїм приємним життям, але час від часу в неї виникали невеличкі клопоти з фінансами. Фабрикант ґудзиків залишив своїй удові чималий статок, але, як зазвичай казала леді Темплін, «якби ж то не одне та друге…» (де «одне» було знеціненням акцій унаслідок Великої війни,[13] а «друге» – марнотратством покійного лорда Темпліна). Ні, вона й досі залишалася цілком забезпеченою. Але бути всього лише «забезпеченою» навряд чи могло влаштувати людину з темпераментом Розалі Темплін.

      А тому, прочитавши цього січневого ранку певну замітку в розділі новин, вона витріщила свої блакитні очі й видобула ухильне «от так-так». Крім неї, на балконі розташувалася тільки її дочка, високоповажна Ленокс Темплін. Донька на подобу Ленокс була для матері наче більмо на оці: та здавалася старшою за свій вік, а її своєрідний, сардонічний гумор, м’яко кажучи, бентежив.

      – Люба, – сказала їй леді Темплін, – ти лише уяви!

      – Що там таке?

      Дама взяла примірник «Дейлі мейл», простягнула його дочці й збуджено тицьнула вказівним пальцем в абзац, який так її зацікавив.

      Ленокс пробігла його очима без жодних проявів хвилювання, виказаного її матір’ю.

      – То й що? – запитала вона. – Таке трапляється постійно. Старі сільські скупердяйки віддають Богу душу й залишають своїм скромним компаньйонкам мільйонні статки.

      – Так, люба, я знаю, – сказала на це її мати. – І навіть насмілюся припустити, що ця спадщина і близько не така велика, як пишеться: газети завжди роблять з усього сенсацію. Але навіть якщо це лише наполовину правда…

      – Тю, – кинула Ленокс, – її ж залишили не нам.

      – Не зовсім так, люба, – заперечила леді Темплін, – оскільки ця дівчина, Кетрін Ґрей, – вона, власне, моя кузина. Одна з вустерширських Ґреїв, із Еджвортського кодла. Моя рідна кузина! Уявляєш?!

      – Аг-га! – видобула донька.

      – От я й подумала…

      – Як би це й нам примазатись до цього всього, – закінчила за неї Ленокс із тією косою посмішкою, яку мати ніколи не могла зрозуміти.

      – Ох, люба, – тільки й сказала та з ледь чутною ноткою докору.

      Власне, дуже м’якого, оскільки Розалі Темплін звикла до доньчиної відвертості, а також до того, що йменувала її «недоречною манерою висловлюватися».

      – Я подумала, – почала спочатку леді Темплін, знову насупивши свої майстерно СКАЧАТЬ