Загадка «Блакитного потяга». Агата Кристи

Чтение книги онлайн.

      Клієнт кивнув. Він сам не гірше все це знав.

      – Чотирнадцятого, – пробурмотів касир. – Це зовсім скоро. Тож на «Блакитний потяг» майже ніколи не буває квитків.

      – Перевірте – а раптом знайдеться поличка? – попросив Дерек. – Ну а якщо ні… – І залишив речення незакінченим, а на його обличчі проступила дивна посмішка.

      Касир на кілька хвилин кудись зник, а відтак повернувся.

      – Усе гаразд, сер: залишилося ще три місця. Я зарезервую для вас одне з них. На яке прізвище?

      – Пейветт, – відказав той. І залишив адресу своєї квартири на Джермін-стріт.

      Касир кивнув, усе занотував, увічливо побажав Дереку гарного дня, і приділив свою увагу наступному в черзі.

      – Я хочу поїхати до Ніцци – чотирнадцятого. Це не туди ходить «Блакитний потяг»?

      Кеттерінґ різко озирнувся.

      Ну й збіг – воістину дивовижний. Йому згадалися власні примхливі слова до Мірей: «Портрет сіроокої леді. Я навряд чи коли зустрінуся з нею знову». Але саме з нею тепер і зустрівся – ба навіть більше: вона зібралася поїхати на Рив’єру того ж дня, що й він сам.

      По тілу миттю пробіг дрож: чоловік був по-своєму марновірний. Він бо напівжартома кинув тоді, що ця жінка може принести йому нещастя. А раптом… раптом ті слова справдяться? Дерек стояв у дверях і дивився на неї, доки та розмовляла з касиром. Цього разу пам’ять не підвела його. Леді – леді у повному сенсі слова. Не першої молодості, не бозна-яка красуня. Та щось у ній таки було – ті сірі очі, які, чого доброго, можуть побачити зайве. Виходячи на вулицю, він усвідомив, що у певному сенсі боїться її. З’явилося відчуття якоїсь приреченості.

      Повернувшись додому на Джермін-стріт, чоловік покликав слугу.

      – Візьміть цей чек, Пейветте, і зайдіть в агенцію Кука на Пікаділлі. Там на ваше прізвище зарезервований квиток – сплатіть за нього і принесіть мені.

      – Гаразд, сер.

      І Пейветт залишив його.

      А Дерек підійшов до журнального столика й узяв із нього пачку листів. До болю знайомого штибу. Рахунки – на більші та менші суми – і всі як один потребували термінового погашення. Тон їхніх вимог наразі залишався ввічливим. Але Кеттерінґ знав, як швидко це може змінитися – варто лише певним новинам стати надбанням громадськості.

      Він невесело плюхнувся у велике, обтягнуте шкірою крісло. У борговій ямі – от, де він опинився. Так, у вовчій ямі! І перспективи вибратися з неї здавалися вельми примарними.

      Тактовно кашлянувши, з’явився Пейветт.

      – До вас джентльмен, сер, – майор Найтон.

      – Найтон, кажете?

      Дерек, випроставшись, насупився й раптом насторожився. А відтак неголосно промовив, ледь не сам до себе: «Хм, Найтон… І звідки ж це вітер повіяв?»

      – Сер, то мені… е-е… просити його?

      Той кивнув. А коли гість зайшов СКАЧАТЬ