Учень відьмака. Джозеф Дилейни

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вугілля з десятка навколишніх шахт. Я ніколи не думав, що колись туди втраплю, і мені було цікаво, яка така справа могла бути у Відьмака в такому місці.

      Він узяв шалений темп, широко й легко крокуючи. Уже скоро я ледве за ним встигав. До того ж, крім власного клунка з одягом та речами, я ніс його велику торбу, яка щохвилини видавалася мені важчою й важчою. І тут, як на зло, припустився дощ.

      Десь за годину до полудня Відьмак різко спинився. Обернувся й поглянув на мене уважно. Я вже відставав від нього на десять кроків, ніг під собою не чув і став накульгувати. Ми йшли земляною стежкою, яка стрімко перетворювалася на болото. Щойно я нарешті порівнявся з ним, перечепився, вдарився пальцем на нозі, послизнувся й мало не впав.

      Відьмак цокнув язиком.

      – Паморочиться, хлопче? – запитав він.

      Я похитав головою. Хотілося опустити руки й трохи відпочити, але негоже було ставити його торбу в болото.

      – Добре, – сказав Відьмак із легкою усмішкою, не зважаючи, що дощ капотить із країв каптура йому на бороду. – Ніколи не довіряй людині, якій паморочиться. Запам’ятай це.

      – Мені не паморочиться, – заперечив я.

      – Ні? – перепитав Відьмак, зводячи кошлаті брови. – Значить, справа у твоїх черевиках. Вони не дуже підходять для такої роботи.

      Черевики в мене були такі ж, як у тата із Джеком, – досить міцні й придатні для брудної роботи в полі, після того як добре розносиш. Нова пара зазвичай означала два тижні натертих до крові ніг, поки взуття не вляжеться по нозі.

      Я глянув, у що взутий Відьмак. То були черевики з міцної, доброї шкіри на особливо грубій підошві. Коштували, мабуть, силу-силенну грошей, але для того, хто ходить багато пішки, варті кожного пенні. Шкіра й підошва згиналися по нозі, коли він ступав, і я міг точно сказати, що вони йому ніде не тиснули.

      – Для такої роботи треба мати добре взуття, – сказав Відьмак. – Ми подорожуємо без інших людей і без тварин. Покладайся на свої ноги, і вони тебе не підведуть. Якщо за місяць я таки візьму тебе в науку, то куплю тобі пару черевиків, як ось мої. А до тої пори мусиш давати собі раду.

      Опівдні ми спинилися трохи перепочити, ховаючись від дощу в покинутому хліву. Відьмак витяг із кишені якийсь згорток, розвинув тканину – там був великий кусень жовтого сиру.

      Він відламав шматок і простягнув. Мені доводилося їсти й гірше, поза тим, я дуже зголоднів і вмить його проковтнув. Відьмак же з’їв лише невеликий кусник, решту загорнув і сховав у кишеню.

      У хліву він відкинув каптур, і нарешті мені вдалося добре роздивитися його обличчя. Окрім густої бороди й погляду, наче у ката, однією виразною його рисою був гострий, хижий ніс із горбинкою, що нагадував пташиний дзьоб. Коли він мовчав, його губи повністю закривали вуса з бородою. Борода спершу здавалася сивою, але коли я нишком пригледівся, то віднайшов там мало не всі кольори райдуги – руді, чорні, каштанові пасма і, звісно, багато сивини. Як я значно згодом зауважив, її вигляд переважно залежав від освітлення.

      «Слабке СКАЧАТЬ