Учень відьмака. Джозеф Дилейни

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ від якого проймає дрібне тремтіння і волосся на потилиці встає дибки. Як попередження, що тут щось не так. Я вже знав із минулого, що з таким холодом наближається щось потойбічне.

      Щойно ми вийшли на саму вершину, я побачив їх унизу, на другому боці схилу. Їх було не менше за сотню, по два чи три на кожному дереві – у важких чоботах та в солдатській формі, підперезані широкими шкіряними поясами. Руки в усіх були зв’язані за спиною, але не всі змирилися. Хтось відчайдушно сіпався і пручався – над такими гілки здригалися й підскакували. Хтось безвольно висів й обертався на мотузці за вітром то в один, то в інший бік.

      Я дивився на них, і тут мені прилетів такий вітер в обличчя, лютий і крижаний, що точно не з цього світу. Дерева низько схилилися і стали губити листя. За кілька хвилин усі листки покрутилися, впали і гілля стояло голе. Коли вітер ущух, Відьмак поклав мені руку на плече і повів мене ближче до мертвяків. Ми зупинилися ледве за фут від першого.

      – Глянь на нього, – наказав Відьмак. – Що ти бачиш?

      – Мертвого солдата, – у мене голос дрижав.

      – Скільки йому на вигляд років?

      – Не більше за сімнадцять.

      – Добре. Молодець, хлопче. А зараз скажи мені – тобі страшно?

      – Трохи. Мені не подобається так близько до нього стояти.

      – Чому? Боятися нічого. Ніщо тобі не зашкодить. Подумай, як йому було. Думай про нього, а не про себе. Що він, мабуть, відчував? Що було гірше за все?

      Я спробував поставити себе на місце того солдата та уявити, як він померав такою смертю. Біль і страшна боротьба за подих. Але могло бути ще гірше…

      – Він знав, що вмирає і що ніколи не вернеться додому. Ніколи більше не побачить своїх близьких, – сказав я Відьмакові.

      І такий на мене напав через це жаль. Щойно це сталося, мертві потрохи почали танути у повітрі, поки ми не лишилися з Відьмаком на пагорбі самі. Листя знову вкривало пусті дерева.

      – А тепер що ти відчуваєш? Далі страшно?

      Я похитав головою.

      – Ні, – сказав я. – Сумно тільки.

      – Добре, хлопче. Ти вчишся. Ми – сьомі сини сьомих синів, і ми бачимо те, що не бачать інші. Але іноді цей дар обертається на прокляття. І коли нам страшно, деякі істоти можуть живитися нашим страхом. І тоді стає ще гірше. Тому треба зосередитися на тому, що бачиш, і забути про себе. Завжди допомагає.

      Відьмак вів далі:

      – Хоча вони здавалися страшними, хлопче, це лишень примари. – Зробити з ними нічого не можна, самі з часом розвіються. Років за сто нічого тут від них не залишиться.

      Мені засвербіло розповісти, як мама колись знайшла, що з ними можна зробити, але я змовчав. Зле починати стосунки з вчителем із суперечок.

      – А от якби вони були привиди, то була б інша річ, – продовжив Відьмак. – Із привидами можна поговорити та пояснити їм, що до чого. Допомогти привиду усвідомити свою смерть – дуже добрий вчинок, для них це важливий крок для переходу в інший світ. Зазвичай привид СКАЧАТЬ