Каторжна. Борис Грінченко
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Каторжна - Борис Грінченко страница 13
Название: Каторжна
Автор: Борис Грінченко
Издательство: OMIKO
Жанр: Классическая проза
Серия: Шкільная бібліотека української і зарубiжної літератури
isbn:
isbn:
Та й іде до палацу князького
І гукає: «Купіть лиш намисто!»
А дочка тої баби й почула.
«Ой купіть, – каже, – мамо, намисто!»
Баба челядь тоді посилає,
І питається челядь[14] в старого:
«За намисто що хочете, діду?»
Дід і каже: «За це – одне око».
Насміялася челядь із нього
І пішла, старій бабі сказала:
«Божевільний той дід та і годі:
За намисто він править аж око!»
І згадала тоді стара баба,
Що у неї єсть Лесині очі,
Віддала вона дідові око,
А собі узяла те намисто.
І приносить дідусь теє око,
Віддає його дівчині Лесі.
Притулила вона його міцно –
Приросло ізнов око до місця.
Ось тоді з одним оком вже Леся
Рушника вишивать починає.
Діда знову в палац посилає
Продавать жемчугове намисто.
Дід пішов, знову править він око,
Не хотіла давать стара баба,
Та дочка намоглася на неї:
«Ви мене не жалієте й трохи,
І намиста вам шкода купити!»
Віддала друге око та баба.
От тепер вже два ока у Лесі,
Вишиває рушник вона пишно:
Виногради повз край повилися,
Як живії, тремтять наче листям,
Посередині ж вишито рясно:
Розпростерли орли свої крила,
Мов летіти збираються зараз…
IX
А князенко безщасний шукає
По далеких світах свою жінку,
Та знайти не здолає ще й досі…
Ось намислив нарешті князенко,
Посила свої вірнії слуги:
«Ідіть, – каже, – ви скрізь закликайте
І старого, й малого зусюди,
І панів, а найбільше простацтво,
Становити обіда я буду –
Чи не вздрю я тоді свою жінку…»
Ось пішли тоді вірнії слуги,
Закликають старого й малого,
І панів, а найбільше простацтво
На обід до князенка в палаци.
Як почув теє дід, то і каже:
«Чуєш, дочко, обід у князенка…»
Промовля тоді Леся до нього:
«Ось візьміть рушника цього, діду,
Та й ідіть на обід до князенка…»
Й почепила рушник той на діда,
Що сама вишивала орлами.
Дід пішов на обід у палаци
І сідає до столу з народом;
Сам князенко там скрізь порядкує
І підносить гостям він по чарці.
І як черга дійшла вже до діда,
То побачив рушник той князенко
І пізнав він, чия то робота.
Затремтіло тоді йому серце,
І питається він у старого:
«Цей рушник відкіля в тебе, діду?»
Каже дід: «Єсть у мене дівчина,
То й рушник вона цей вишивала…»
Ухопив же рушник той князенко
І гукнув на свої тоді слуги:
«Запряжіть мені коні скоріше!»
Запрягли йому коні баскії[15],
Вдвох із дідом князенко сідає
І до нього він їде негайно.
Як СКАЧАТЬ