Каторжна. Борис Грінченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ слуги, турки-яничари, кобзаря молодого,

      Ведуть його у палац до царя турецького,

      Щоб він цареві заграв,

      Заспівав,

      Душу йому звеселив.

      То молодий кобзар-княгиня до палацу вступає,

      Царя турецького забачає,

      Струни торкає,

      Грає-співає,

      Піснею жалібною серце у царя виймає.

      Цар турецький жорстоке серце мав,

      А з тії пісні сльозами дрібними заплакав,

      І довго молодий кобзар-княгиня цареві грав –

      І день, і два, і три…

      І каже цар турецький

      Бусурменський:

      «Будеш ти у мене, кобзарю молодий, повік пробувати,

      Буду тебе за рідного брата мати,

      Незліченними скарбами наділяти».

      І каже кобзар молодий – княгиня:

      «Не можу я, царю, коло тебе пробувати,

      Єсть у мене батько й мати,

      Будуть вони, старенькії, по мені вельми тужити– сумувати».

      І говорить цар турецький

      Бусурманський:

      «Коли ж не хочеш у мене пробувати,

      То даю тобі волю – чого твоє серце бажає у мене прохати».

      Тоді молодий кобзар-княгиня промовляє:

      «Змалку я, царю, по світу блукаю,

      Сумно мені самому без товариша бувати,

      Дозволь мені, царю, в тебе якого невольника взяти,

      Буде мені хоч товариш у дорозі розмовляти»,

      І звелів цар турецький темну темницю відмикати,

      Кобзареві молодому якого схоче невольника дати.

      То молодий кобзар-княгиня до темної темниці вступає,

      Усіх невольників оглядає,

      Подружжя своє, князя любого, вибирає,

      З темниці виводжає

      І з ним укупі з землі турецької рушає.

      5

      Пішли вони вкупі широкими степами,

      Байраками[24] та ярами,

      І не міг князь своєї дружини вірної впізнати,

      А вона не схотіла йому про себе і навзнаки дати.

      І йшли вони так довго широкими степами,

      Байраками та ярами,

      А як почали до своєї землі доходжати,

      Почав князь до молодого кобзаря, до княгині промовляти:

      «Пусти мене, чоловіче добрий, на волю!

      Не просту дав мені бог на світі долю,

      У цій землі я князем князюю,

      Який хочеш, викуп за себе обітую[25]».

      Говорить молодий кобзар-княгиня:

      «Нічого я з тебе, князю, не бажаю,

      Іди, хай тобі бог помагає!»

      То князь радий, молодому кобзареві як і здякуваться не знає,

      До себе в гостину закликає.

      А молодий кобзар-княгиня відмовляє:

      «Не можу я, князю, зараз до тебе прибувати,

      Єсть у мене батько й мати,

      Будуть вони, старенькі, по мені вельми тужити-сумувати.

      А як дасть мені бог до батька та до матері завітати,

      Тоді буду до тебе в гостину прибувати».

      І тоді вони опрощення брали,

      Кожен своїм шляхом повертали.

      6

      То молода княгиня навпростець небитими[26] стежками пробігала,

      Швидше од князя до господи прибувала,

      Препишную СКАЧАТЬ