Каторжна. Борис Грінченко
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Каторжна - Борис Грінченко страница 12
Название: Каторжна
Автор: Борис Грінченко
Издательство: OMIKO
Жанр: Классическая проза
Серия: Шкільная бібліотека української і зарубiжної літератури
isbn:
isbn:
Як живії, тремтять наче листям,
Посередині вишито рясно:
Розпростерли орли свої крила,
Мов летіти збираються зараз, –
Ох і дивне шиття в рушникові!..
Здивувався старий тоді батько,
Та і каже він зараз до сина:
«Коли ж так, то женися, мій сину!
Подивлюсь я на дівчину тільки,
Щоб самому впевнитись на очі».
VII
Та не довго князь-батько впевнявся:
Як побачив він дівчину Лесю,
То й звелів заручити їх зараз.
Перегодом[9] було і весілля,
А бучне[10] те весілля та пишне[11]…
А у князя жила у палаці
І стара, і поганая баба,
Одна пані з магнатів[12] пихатих,
І дочка була в неї вродлива.
І ще здавна гадала все баба
Одружити дочку ту з князенком.
Як побачила ж іншую справу,
Зашипіла, як гадина люта,
І сказала: «Не буде їм щастя,
Згине з світу мужичка проклята!»
Запрохали й її на весілля.
Як скінчився ж бенкет той весільний,
То пішла молода роздягатись,
І пішла тая баба із нею.
Як зосталася ж вдвох з молодою,
Роздягла молоду усю чисто,
Заховала багату одежу,
Ухопила ножа тоді люта,
Молодій повиймала геть очі
Й, бідолашну, її у сорочці
Геть прогнала з князького палацу,
А сама повернулась до князя,
Уклонилась низенько та й каже:
«Ох, і правду казав єси, князю,
Що не буде пуття із мужички,
Одурила вона усіх чисто,
Утекла в дорогому убранні, –
Мабуть, злото сподобалось дуже,
То вона його зараз і вкрала».
Засмутивсь тоді князь і всі гості,
Засмутився князенко ще дужче,
Полилися пекучії сльози.
От і каже князь-батько до сина:
«Не послухався спершу ти батька
І покрив єси соромом рід мій!
Що ж ти маєш тепер вже робити?
Не подоба тобі вдовувати,
І, не живши із жінкою вкупі,
Одружися ти з іншою, сину!
Повінчають нехай тебе знову
Хоч з дочкою цієї старої,
Щоб як-небудь сховати нам сором».
Одмовляє до батька князенко:
«Ой пожалуй мене, князю-батьку!
Я не вірю брехні цій і трохи,
Моя жінка не зрадила, батьку, –
Це страшне лиходійство вчинилось.
Я піду свою жінку шукати,
Чи живую, чи мертву – знайду я.
Лиходія ж тепер вже я знаю –
Дожида він хай лютої кари!»
По тім слові з палацу він вийшов.
VIII
Бідолашная ж Леся сліпая
Серед ночі блукає – шукає
Собі стежки до рідної хати,
Та сліпому дороги немає:
Не потрапить безщасна нікуди;
Як пішла, так і впала у яму,
А із ями їй вилізти ніяк.
І сидить СКАЧАТЬ