Каторжна. Борис Грінченко
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Каторжна - Борис Грінченко страница 9
Название: Каторжна
Автор: Борис Грінченко
Издательство: OMIKO
Жанр: Классическая проза
Серия: Шкільная бібліотека української і зарубiжної літератури
isbn:
isbn:
І лисича в його шапка тепла,
Вовчі чоботи на ноги взуті –
Не подужаю його я зроду!
Усміхнувсь мороз тоді старіший
(Він морозив вже багато всяких,
Тим і знав, кого дошкулить важче),
Усміхнувсь Червоний Ніс та й каже:
– Молодий ти, братику морозе.
Молодий ти, – каже, – ще невчений!
Ну, та хай вже буде так, як хочеш:
Ти біжи за мужиком убогим,
Я за паном побіжу скоріше.
Прощавай, морозе Синій Носе!
– Прощавай і ти! – йому той каже,
Засвистіли, гупнули, побігли.
От вже сонечко зайшло за лісом,
Погасає день короткий, зимній…
І тоді ізнов у чистім полі
Ізійшлись докупи два морози,
Два морози, два рідненькі брати.
І зустрілись, почали питатись,
Хто награтись за день зміг найкраще,
Поморозить зміг хто дошкульніше?
От і каже більшому молодший:
– Попохекав, мабуть, коло пана,
Поки ти дошкулить зміг хоч трохи!
Та й не диво ж: навдягав одежі
Скрізь такої, що і не пролізеш:
Де вже там його тобі дошкулить!
Засміявсь тоді мороз старіший,
Бо не вперше він уже морозив,
Засміявся він тоді та й каже:
– Ой, морозе, Синій Носе, брате!
Молодий ти, братику, невчений!
Так його допік я і дошкулив,
Що півдня він грітиметься в хаті,
Та і то ще хто й зна, чи одійде.
Здивувавсь тоді мороз молодший:
– А кожух та чоботи, та шапка!
Чи вони тебе і не спинили?
Відмовля йому старіший знову:
– Та хіба ж від мене те пособить?
Я заліз до його і в кожуха,
І у шапку, й в чоботи у вовчі,
Та й почав без жалю дошкуляти.
Він вже й мнеться у кожусі, й гнеться,
І ховається у тепле хутро,
Часом крекче, а то й стогне часом,
Або, міцно загорнувшись, тихо
Він сидить, не ворухнеться й трохи, –
Мабуть, дума, що його покину,
Якщо він сидітиме тихенько.
А мені ще й краще дошкуляти!
А мені цього ж то тільки й треба!
Заходивсь я коло його добре…
І вже випустив його у хату
Тільки-тільки що живого трохи, –
Буде згадувать мене довіку!
Ну, а ти з своїм же як? Награвся?
Аж зітхнув мороз молодший тяжко:
– Ох, мій брате, мій Червоний Носе!
Правду ти казав мені дурному:
Молодий мороз я і невчений!
Мужика я думав заморозить,
Аж воно інакше діло склалось:
Ще й мені він ребра поломачив.
– Як же це? – питається старіший.
– Ох, та так… Мужик по дрова їхав;
Ну, й почав був я ще на дорозі
Дошкулять його таки гарненько
Тільки він мене і не злякався,
А ще й лається усяким словом;
«От, такий-сякий мороз цей!» – каже.
Злість мене за серце ухопила:
Я почав його щипать, шпигати[4]
Іще дужче крізь кожух той СКАЧАТЬ