Каторжна. Борис Грінченко

Чтение книги онлайн.

      Похнюпилась сумно у клітці пташина,

      До клітки припала дівчатко-дитина.

      «Чого ти, пташино, такая сумна?

      Дивися: надворі весела весна;

      І небо сіяє, і ліс зеленіє,

      Лука, квітоньками убрана, леліє,

      І співом пташиним дзвенить увесь гай, –

      Радій же, пташинко, весні і співай!»

      І пташка неначе слова зрозуміла:

      Ураз розгорнула маленькії крила

      І битись об клітку грудьми почала,

      І рвалась туди, де весна зацвіла.

      І билась так довго, так тяжко об грати,

      Що стала дитину журба обнімати

      І клітку вона одчинила тісну:

      «Лети і на волі вітай ти весну!»

      І пташка зника серед лук і гаїв

      І голосно чуть її радісний спів:

      Співає вона з-під ясної блакиті,

      Що воля – найбільше добро на цім світі.

      Ой гуляли в полі два морози,

      Два морози, два рідненьких брати.

      Брат старіший звався Ніс Червоний,

      А молодший – Синій Ніс на ймення.

      Ой гуляють в полі два морози,

      Поле чисте в кригу зодягають.

      І говорить менший так до брата:

      – Ой, мій братику, Червоний Носе!

      Як би нам з тобою тут погратись,

      Поморозити людей і звіра?

      Відмовля йому мороз старіший:

      – Брате мій, морозе, Синій Носе!

      Якщо, брате, хочеш ти погратись.

      Хочеш ти людей, звірів морозить,

      То не в полі треба нам гуляти:

      Поле чисте снігом скрізь укрило,

      Всі шляхи позамітало в полі,

      Не проїде тут ніхто, не пройде.

      Краще в темний ліс мерщій ходімо!

      Хоч не так просторо там гуляти,

      Так же втіхи буде нам багато:

      Там і люде проїздять частіше,

      А що звіру – хижого усюди

      В лісі ми зустрінемо без ліку:

      Буде там кому, морозе брате,

      До схочу зморозити все тіло,

      Зупинити кров гарячу в жилах,

      Задавить дихання тепле в горлі

      І з живого – криги шмат зробити.

      І послухався молодший брата –

      Вдвох побігли в темний ліс морози;

      Біжучи, ще й граються морози:

      На одній нозі стрибають жваво,

      По дубках тріщать та по осиках,

      Аж старий дубняк гуде та стогне

      І риплять осики молоденькі.

      Як стрибнуть по снігові м’якому, –

      Крижана кора стає на йому;

      Де билиноньку з-під снігу видко, –

      Подмухнуть на неї два морози, –

      У срібло її неначе вдягнуть.

      Ось вони і чують: в темнім лісі

      Задзвенів близенько й гучно дзвоник,

      І в багатих санках пан пихатий

      Надбіга СКАЧАТЬ