Полтава. Розповідь про загибель однієї армії. Петер Енґлунд
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Полтава. Розповідь про загибель однієї армії - Петер Енґлунд страница 10

СКАЧАТЬ з яких кожен зокрема був надто слабкий і які майже не узгоджували між собою своїх дій. Не дуже покращало становище й від того, що вище командування заборонило посилати в прибалтійські провінції підкріплення; натомість їх мали спрямовувати на польський фронт. Поки Карл ХІІ роками кружляв Польщею, шведи втрачали в Прибалтиці один за одним важливі стратегічні пункти. Росіяни досягли Фінської затоки, де заходилися розбудовувати свій флот, а на шведській землі почали будівництво Санкт-Петербурґа, що мав стати новою столицею Росії.

      Прапор російського піхотного полку

      Населення Прибалтики дуже бідувало, поки йшла війна. Забезпечення шведської армії великою мірою було засноване на контрибуціях, а як казати навпростець, то це означало, що шведи, мов сталева сарана, об’їдали ті терени, якими просувалися. У населення, що вже й до війни було на межі голоду, з допомогою погроз, вогню і тортур забирали харчі, а принагідно й гроші. Важило одне: аби армія отримала належне, а країна, за словами самого Карла ХІІ, «нехай страждає скільки хоче». Високе начальство отримувало від найвищого накази «видавлювати, видирати все, що вдасться, і швидко зібрати його якомога більше на добро армії». Тому часто там, де проходила шведська армія, спалахувала запекла партизанська війна; польське населення, не вагаючись, убивало шведського вояка, як він траплявся їм самий, а шведи карали їх за це надзвичайно жорстоко. Інструкції шведської головної квартири грізно попереджали, що лиходіїв треба страчувати за найменшої підозри «задля постраху і щоб вони знали – коли вже за них узялися, то не буде пощади навіть немовляті в колисці».

      Як приклад одного з багатьох шведських злочинств можна назвати різанину в Нішаві. У серпні 1703 року містечко Нішава на південний схід від Торуня було спалене, а всіх його невинних мешканців повішено на кару за те, що хтось у тих околицях напав на шведський загін.

      На півночі, у прибалтійських провінціях, росіяни грабували і вбивали принаймні так само безоглядно, як шведи на півдні, в Польщі. Російська стратегія мала на меті цілком спустошити шведські провінції, щоб надалі вони не могли бути для шведів базою для ведення з них війни. Російський генерал Шереметєв в одному зі своїх листів цареві задоволено розповідав про свої найостанніші спустошення: «Я розіслав на всі боки солдатів, аби вони хапали людей і грабували; ніщо не врятувалося від спустошення, все зруйновано або спалено. Солдати забрали із собою багато тисяч чоловіків, жінок і дітей, а ще щонайменше 20 000 робочих коней і худоби». (Худоба, що вже була з’їдена чи забита, у ту кількість не входила; на думку Шереметєва, її було вдвічі більше, ніж тієї, що вони забрали із собою.) Російська армія тягла за собою цілі валки того населення як живу здобич; високе військове начальство забирало собі багато тих людей і використовувало їх як робочу силу у своїх маєтках. Решта або були продані як худоба на брудних ярмарках у Росії, або опинилися в татарському чи турецькому рабстві.

      За ті довгі роки, що Карл ХІІ кружляв Польщею, грабуючи її, він нарешті СКАЧАТЬ