Олмейрова примха. Джозеф Конрад

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ важкі кроки Олмейрові й нетерпляча вимога їжі, коли місіс Олмейр зважилась гукнути застереження. Марула, легко перестрибнувши через низьку бамбукову огорожу, прокрався непомітно крізь бананову плантацію до мулкого берега струмка, тоді як Ніна поволі попростувала додому подавати батькові їжу, як він того завжди вимагав. Цього вечора Олмейр почував себе досить щасливим. Всю працю було майже скінчено, взавтра він спустить на воду човни. В уяві вже бачив скарби майже в руках і, держачи олив’яну ложку, забув про тарілку рису, що стояла перед ним, упиваючись пишним бенкетом, який дадуть на честь його прибуття до Амстердама. Ніна, сидячи в довгому кріслі, слухала неуважно одрубисті беззмістовні речення, що зривалися з батькових уст. Експедиція! Золото! Хіба це все її обходить? Але коли батько згадав Дейна Марулу, дівчина вся насторожилась. Дейн поїде взавтра бригом униз річкою й повернеться за кілька день, говорив Олмейр. Дуже неприємна оця затримка. Лише Дейн повернеться, вони, не гаючи часу, вирушать у дорогу, бо вода в річці прибуває. Він не здивується, якщо почнеться повінь. Одсунувши нетерплячим рухом тарілку, встав од столу. Але Ніна вже не слухала його. Дейн поїде! Тому він і наказав їй тим лагідно-владним тоном, якому вона з такою радістю корилася, зустріти його на світанку в струмку Буланджі. Чи ж є весла в її човні? – думала вона. Чи все в ньому як слід? їй доведеться вирушати ще вдосвіта, о четвертій ранку, всього за кілька годин відтепер.

      Подумала, що їй не завадить одпочити перед тим, як вирушати в довгу плавбу вдосвіта, й підвелася з крісла. Лампа горіла тьмяно, і батько, стомлений цілоденною працею, лежав уже в гамаку. Ніна погасила лампу й увійшла до великої кімнати, ліворуч передпокою, в якій жила разом із матір’ю. Вона побачила, що місіс Олмейр, уставши з купи мат у кутку кімнати, яка правила їй за постіль, нахилилася над одчиненою величезною дерев’яною своєю скринею. Долі стояла половинка кокосової шкаралупи, налита олією з бавовняною ганчірочкою, заправленою замість ґнота, і крізь чорний запашний дим на місіс Олмейр падав червоний ореол світла. Спина її була зігнута, а голова й плечі заховались у глибокій скрині. Вона нишпорила руками всередині, звідки лунав тихий дзенькіт немов срібних монет. Спочатку не помітила дочки, й Ніна, спинившись мовчки позад неї, дивилася на силу маленьких полотняних торбинок на дні скрині, звідки мати виймала жменями блискучі гульдени та мексиканські долари, пропускаючи їх струмочком крізь пальці, що скидалися на кігті. Її, здавалося, тішив музичний дзенькіт срібла, а в очах їй відбивався блиск новеньких монет. Буркотіла сама до себе: «Це, це й оце! Незабаром він дасть більше – стільки, скільки я забажаю. Він – великий раджа, син неба. А вона буде рані – він дав усе це за неї! Хто коли заплатив що за мене? Я – невільниця! Ні, я мати великої рані!» Зненацька зауважила присутність дочки й припинила своє бубоніння, з розгону зачинивши скриню. Тоді, не розгинаючись, глянула вгору на дочку, що стояла з невиразною посмішкою на замріянім обличчі.

      – Ти бачила? Бачила? СКАЧАТЬ